Генрик Ибсен - Дика качка

Фру Сьорбю (мимохідь). Петтерсене, каву подасте до концертної зали.

Петтерсен. Слухаю, фру Сьорбю.

Фру Сьорбю з двома співбесідниками проходить до другої кімнати і там звертає праворуч.

За ними йдуть Петтерсен і Йєнсен.

Огрядний блідий пан (до Плішивого). Ух!.. Оце так обід… Була робота!

Плішивий. О, при бажанні можна зробити неймовірно багато за якісь три години.

Огрядний. Звісно, але потім, шановний камергере!..

Третій пан. Кажуть, каву і мараскін подадуть до концертної зали.

Огрядний. Браво! То, може, фру Сьорбю нам щось і утне?

Плішивий (півголосом). Щоб вона, бува, скоро не утяла нам якоїсь штуки.

Огрядний. Ні-і; Берта не зрадить своїх давніх друзів!

Сміючись, обоє йдуть до другої кімнати.

Верле (півголосом, стурбовано). Сподіваюсь, ніхто не помітив, Грегерсе?

Грегерс (дивиться на нього). Чого?

Верле. І ти не помітив?

Грегерс. А що було помічати?

Верле. Нас сиділо за столом тринадцятеро.

Грегерс. Он як? Тринадцятеро?

Верле (поглянувши на Яльмара Екдаля). Адже взагалі ми звикли завжди розраховувати на дванадцять персон… (До решти гостей.) Прошу вас, панове. (Виходить з рештою гостей, за винятком Грегерса і Яльмара Екдаля, до другої кімнати праворуч.)

Яльмар (який чув розмову). Тобі не варто було посилати мені запрошення, Грегерсе.

Грегерс. Отакої! Гостей же, кажуть, скликали заради мене, і щоб я не покликав свого найкращого, єдиного друга?…

Яльмар. Але батькові твоєму це, здається, не сподобалось. Я ж взагалі не буваю в цьому домі.

Грегерс. Так, так, я чув. Але ж мені треба було побачитися з тобою, поговорити. Я, мабуть, скоро знову поїду… Так, ми з тобою давні товариші, однокашники, а ось як розійшлися наші шляхи. Років з шістнадцять-сімнадцять не бачились.

Яльмар. Невже стільки?

Грегерс. Звичайно. Ну, як же тобі живеться? З вигляду, добре. Ти погладшав, майже солідним став.

Яльмар. Гм, де там, солідним мене навряд чи можна назвати, але, звісно, я трохи змужнів з того часу.

Грегерс. Так, так. Але з вигляду ти мало змінився.

Яльмар (дещо похмуро). Зате всередині як. Там, повір, зовсім інше! Ти ж бо знаєш, яке нас лихо спіткало, відколи ми з тобою не бачились.

Грегерс (знизивши голос). Що з твоїм батьком тепер?

Яльмар. Облишмо цю розмову, любий мій. Бідний, нещасний батько, звичайно, живе у мене. Адже він більше й не має нікого на світі. Але, знаєш, мені нестерпно важко говорити про це. Розкажи краще, як тобі жилося там, на заводі.

Грегерс. Чудово, – цілковита самотність; можна було досхочу думати і розмірковувати про багато, багато що… Іди сюди, сядьмо зручніше. (Сідає в крісло біля каміна і садовить Яльмара у друге поруч.)

Яльмар (схвильовано). Тобі, у всякому разі, спасибі, Грегерсе, за те, що ти запросив мене на обід до твого батька. Тепер я бачу, що ти більше нічого не маєш проти мене.

Грегерс (здивовано). З чого ти взяв, що я щось мав проти тебе?

Яльмар. Ну, перші роки все-таки мав.

Грегерс. Коли ж це?

Яльмар. Після того великого нещастя. Воно й природно з твого боку. Адже й твого батька мало не втягли тоді в… в усі ці жахливі історії!

Грегерс. І тому я мав сердитися на тебе? Хто тобі втовкмачив це в голову?

Яльмар. Та вже я знаю, Грегерсе. Твій батько сам мені казав.

Грегерс (вражений). Батько! Он воно що! Гм… І через це відтоді ти й разу не нагадав мені про себе… хоча б словом?

Яльмар. Так.

Грегерс. Навіть коли засновував фотографію?…

Яльмар. Батько твій сказав, що ліпше не писати тобі ні про що.

Грегерс (дивлячись просто перед собою). Так, так, мабуть, він мав рацію… Але скажи мені тепер, Яльмаре… чи вдоволений ти своїм становищем?

Яльмар (злегка зітхнувши). Та-ак, власне, не можу поскаржитись. А спочатку, як можеш догадатися, мені було трохи не по собі. Адже в зовсім інші умови життя потрапив. Та й взагалі все пішло інакше. Це велике нещастя з батьком, розорення… сором і ганьба, Грегерсе…

Грегерс (здригаючись). Так-так, так-так…

Яльмар. Нічого було й думати продовжувати освіту. У нас ні копійки не залишилось. Навіть ще борги виявились. Найбільше твоєму батькові, здається…

Грегерс. Гм…

Яльмар. Ну, я, знаєш, і вирішив за краще враз порвати всі старі зв'язки і відносини. Це особливо радив мені твій батько. А оскільки він виявив таку готовність підтримати мене…

Грегерс. Батько?

Яльмар. Авжеж; хіба тобі не відомо? А то звідки б мені було взяти гроші, щоб навчитися фотографії і відкрити ательє? Адже це недешево коштує.