Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

Саллі накрутила зверху такі прикраси, що справжня куховарка жахнулася б.

– Ну ось, готово! – сказала вона, обережно поклавши останню грудку тіста. – Тепер можна пекти! – і вона гордо поставила обидва пиріжки в духовку.

– Вимий посуд, – сказала тітка Джо. – Хороша куховарка завжди миє посуд відразу. А потім почисти гарбуз і картоплю.

– Так у мене всього лиш одна картоплина, – сміючись, сказала Дейзі.

– Розріж її на чотири частини й поклади поки що в холодну воду.

– А гарбуз теж покласти у воду?

– Ні. Вичисти, розріж гарбузину й поклади ось сюди, щоб вона варилася на пару. Так гарбуз встигає довше, зате смакує краще.

Почулося дряпання у двері. Дейзі відчинила їх, і в кімнату увійшла собака з кошиком у зубах.

– Це ж Кіт! Так ось хто в нас хлопчик м’ясника! – зі сміхом вигукнула Дейзі, взявши до рук кошик.

Пес облизався й розчулено подивився на неї, вважаючи, мабуть, що приніс свій власний обід, як це не раз бувало. Коли ж Коту роз’яснили помилку, він образився й, спускаючись сходами, весь час гавкав, висловлюючи свої ображені почуття.

У кошику були дві скибочки м’яса для лялькового біфштекса, варена груша, пиріжок і записочка, яку надряпала Ейзі:

Для ланчу маленької пані, якщо її куховарство не вдасться.

– Мені від неї нічого не потрібно! – з обуренням вигукнула Дейзі. – Моє куховарство буде прекрасним, у мене буде чудовий обід, ось побачите!

– Ніколи не заважає мати що-небудь про запас, на випадок, якщо, наприклад, прийдуть гості, – сказала тітка Джо, яка знала це з досвіду.

– Мені – їсти, – оголосив Тедді, який, дивлячись на все це куховарство, дійшов висновку, що не завадило б підкріпитися.

Пані Джо дала йому свій робочий кошик, щоб, порпаючись у ньому, він забув про їжу, бо обідати було ще рано.

– Тепер накривай стіл, Саллі, – порадила вона господарочці, – а також приготуй гарячого вугілля для біфштекса.

У Саллі було повно справ. Потрібно було стежити за картоплею в казанку й гарбузом на пару, щохвилини відчиняти духовку й дивитися, чи добре печуться пиріжки, і, нарешті, коли вугілля розгорілося, покласти на крихітні гратки два справжніх біфштекси й перевертати їх виделкою.

Картопля швидше за все вже була готова, та й не дивно, бо казанок весь час аж підстрибував. Саллі розім’яла її маленьким товкачем, додала багато масла, але забула посолити. Виклала пюре гіркою на червону тарілочку й розгладила зверху ножем, змоченим у молоці. Залишилося поставити страву в духовку, щоб підрум’янити.

Вона була так зайнята всім цим, що забула про пиріжки. А коли відчинила дверцята духовки, щоб поставити туди картоплю, то з подивом побачила, що вони так підгоріли, що аж почорніли!

– Ох, мої пиріжки! Мої чудові пиріжки! Вони зовсім зіпсувалися! – вигукнула Саллі, заламуючи брудні ручки.

Особливо жахливо виглядав солодкий пиріг. Всі прикраси на ньому піднялися дибки й стирчали в різні боки над почорнілим варенням, наче стіни й димарі згорілого будинку.

– Господи, я забула нагадати тобі, щоб ти їх вийняла, – з каяттям сказала тітка Джо. – Не плач, моя мила, це я винна, ми знову спробуємо покуховарити після обіду, – додала вона, побачивши, як дві великі сльози викотилися з очей Саллі й зашипіли, впавши на гарячі руїни пиріжків. Напевно, за ними покотилися б інші, але в цю хвилину затріщав біфштекс. Саллі кинулася до нього й незабаром забула про втрати.

– Постав підігріти страву й тарілки, – сказала пані Джо, від душі бажаючи, щоб більше не було ніяких невдач. – Поклади в гарбуз масла й солі, змішай і посип зверху перцем.

Трохи заспокоївшись, Саллі цілком успішно приготувала гарбуз. Потім страви були розставлені на столі, й шість ляльок розсаджені по три з кожного боку. На одному кінці столу сіла Саллі, навпроти неї – Тедді.

Загалом гості мали дещо дивний вигляд: одна лялька – в бальній сукні, інша – в нічній сорочці, хлопчик Джеррі – в зимовому костюмі, а улюблениця Дейзі – Анабелла – зовсім без одягу, вона сиділа голяка. Тедді, як глава сім’ї, поводився цілком пристойно. Він з усмішкою їв усе, що бачив на тарілці, й кожна нова страва йому чудово смакувала. Дейзі сяяла, дивлячись на своїх гостей, як втомлена від клопотів, але гостинна й привітна господиня.

Біфштекс був такий твердий, що маленький ножик ніяк не міг його розрізати, картоплі всім не вистачило, а гарбуз трохи взявся грудками. Але гості досить делікатно вдавали, ніби не помічають цих недоліків, а господар і господиня будинку їли з таким апетитом, що їм можна було тільки позаздрити.