Артур Конан Дойл - Його прощальний уклін

– Ви просто простежили за мною! – вигукнув я.

– Досі я навряд чи міг помилитися. Але тут ваші думки повернулися до Бічера, і ви поглянули на нього уважно, навіть допитливо. Потім перестали жмуритися, але продовжували дивитися на портрет, і ваше обличчя стало задумливим. Ви згадували епізоди кар’єри Бічера. Я чудово розумів, що при цьому ви не можете не думати про ту місію, яку він виконував за дорученням жителів півночі під час Громадянської війни, бо пам’ятаю ваше обурення з приводу того, як його зустріли найменш терпимі з наших співгромадян. Ви були настільки обурені, що, природно, думаючи про Бічера, не могли не згадати й це. Коли за секунду ви відвели погляд від портрета, я припустив, що ваші думки звернулися до Громадянської війни, а помітивши, як стиснулися ваші губи, заблищали очі, а руки стиснули підлокітники крісла, я вже не сумнівався, що ви справді думаєте про відвагу, виявлену обома сторонами в цій запеклій боротьбі. Але потім на ваше обличчя знову лягла тінь, і ви похитали головою – міркували про жахи війни та зайві людські жертви. Ваша рука потягнулася до старої рани, а губи скривилися в усмішці – я зрозумів, що безглуздість такого способу вирішення міжнародних конфліктів стала вам зрозуміла. І я погодився, що це безглуздо, і був радий з’ясувати, що всі мої висновки виявилися правильними.

– Без винятку! – підтвердив я. – Але й тепер, коли ви мені все пояснили, зізнаюся, що не перестаю дивуватися.

– Усе це було дуже поверхнево, любий Ватсоне, запевняю. Я не став би відволікати цим вашу увагу, якби ви не засумнівалися того разу. Але зараз маю в руках завдання, вирішення якого може виявитися важчим, ніж цей маленький досвід читання думок. Ви бачили в газеті коротеньку замітку про дивовижний вміст пакета, надісланого поштою такій собі міс Кашинґ на Крос-стрит у Кройдоні?

– Ні, не зауважив.

– Отже, ви її пропустили. Киньте-но мені часопис. Погляньте ось тут, під фінансовим оглядом. Чи не будете такі люб’язні прочитати її вголос?

Я підняв газету, яку він кинув мені назад, і прочитав згадану замітку. Вона називалася «Страшна посилка».

«Міс Сьюзен Кашинґ, котра проживає на Крос-стрит, у Кройдоні, стала жертвою обурливого жарту, якщо тільки не виявиться, що ця подія має зловісніший сенс. Учора о другій годині дня листоноша приніс їй невеликий пакет, загорнутий у папір. Це була картонна коробка, наповнена грубою сіллю. Висипавши сіль, міс Кашинґ перелякалася, бо виявила два людських вуха, відрізаних, мабуть, зовсім нещодавно. Коробку відправили поштою з Белфаста напередодні вранці. Відправник не вказаний, а таємничість справи ускладнюється тим, що міс Кашинґ, незаміжня особа п’ятдесяти років, доволі самотня та має настільки мало знайомих і кореспондентів, що дуже рідко отримує поштою хоча б щось. Однак кілька років тому, живучи в Пенджі, в її будинку винаймали кімнати три молодих студенти-медики, котрих вона була змушена позбутися через їхню галасливість і розбещеність. Поліція вважає, що потворний вчинок, можливо, здійснили ці юнаки, котрі мали зло на міс Кашинґ і хотіли її налякати, пославши цей сувенір із анатомічного театру. Певної слушності цій версії додає той факт, що один зі студентів раніше жив у Північній Ірландії, наскільки знає міс Кашинґ, у Белфасті. А наразі триває енергійне слідство, яке доручили містерові Лестрейду, одному з найкращих агентів нашого карного розшуку».

– З «Дейлі кронікл» усе, – сказав Голмс, коли я дочитав статтю. – Тепер послухаємо нашого приятеля Лестрейда. Вранці я отримав від нього записку, в якій він пише:

«Гадаю, що ця справа буде якраз вам до смаку. Ми сподіваємося довести її до кінця, адже в нас виникли певні труднощі у зв’язку з відсутністю матеріалу. Ми, певна річ, дали телеграму в белфастський поштамт, але того дня було відправлено багато посилок, і про цю вони нічого не можуть сказати й не пам’ятають її відправника. Коробка півфунтова, з-під патокового тютюну, і вона нам нічого не дає. Припущення щодо студента-медика все ще здаються мені найвірогіднішими, але якщо у Вас є кілька вільних годин, був би дуже радий бачити Вас тут. Я весь день буду або в цьому будинку, або в поліційному відділку».

– Що на це скажете, Ватсоне? Зможете знехтувати спекою та поїхати зі мною до Кройдона з часткою надії на нову справу для ваших анналів?

– Я саме думав, чим би зайнятися.

– Тоді у вас буде що робити. Задзвоніть, аби нам принесли черевики, і, будь ласка, пошліть за кебом. Я буду готовий за хвилину, лишень зніму халат і наповню портсигар.