Артур Конан Дойл - Пригоди Шерлока Голмса

– Містер Шерлок Голмс? – спитала вона.

– Авжеж, це я, – відповів мій приятель, запитально й здивовано поглянувши на неї.

– Так і є! Моя господиня попередила мене, що ви, ймовірно, зайдете. Сьогодні вранці, о п’ятій п’ятнадцять, вона поїхала зі своїм чоловіком на континент із Черінґкросського вокзалу.

– Що?! – Шерлок Голмс відсахнувся назад, блідий від смутку та несподіванки. – Хочете сказати, що вона покинула Англію?

– Атож. Назавжди.

– А папери? – хрипко спитав король. – Усе втрачено!

– Поглянемо! – Голмс шпарко пройшов повз служницю й кинувся до вітальні.

Ми з королем подалися за ним. Усі меблі в кімнаті були безладно розкидані, полиці порожні, шухляди висунуті. Либонь, господиня поспіхом порпалася в них, перед тим, як накивати п’ятами.

Голмс кинувся до мотузки дзвінка, відсунув маленьку висувну планку і, встромивши у сховок руку, витягнув звідти світлину та листа. Це була фотографія Ірен Адлер у вечірній сукні, а на листі був напис: «Містеру Шерлоку Голмсу. Вручити, коли він прийде».

Мій приятель розірвав конверт, і ми всі троє взялися читати листа. Він був датований минулою ніччю, й ось що там було написано:

«Любий містере Шерлок Голмс, ви справді чудово все це розіграли. Спочатку я поставилася до вас із довірою. До пожежної тривоги в мене не було жодних підозр. Але потім, коли я збагнула, як видала себе, то не могла не задуматися. Уже кілька місяців, як мене попередили, що якщо король вирішить найняти посередника, то обов’язково звернеться до вас. Мені дали вашу адресу. І все ж ви змусили мене викрити те, що хотіли дізнатися. Незважаючи на мої підозри, я не хотіла думати погано про милого, доброго, старого священика… Але ви ж знаєте, що я теж акторка. Чоловічий костюм для мене – не новина. Я часто користуюся тією свободою, яку він дає. Я послала кучера Джона постежити за вами, а сама побігла нагору, одягла мій прогулянковий костюм, як я його називаю, і спустилася вниз, якраз коли ви вже йшли. Я подалася за вами до ваших дверей і переконалася, що мною справді цікавиться знаменитий Шерлок Голмс. Потім я доволі необережно побажала вам на добраніч і поїхала в Темпл, до чоловіка.

Ми вирішили, що, оскільки нас переслідує такий сильний супротивник, найкращим порятунком буде втеча. Й ось, прийшовши завтра, ви знайдете гніздо спорожнілим. Що стосується фотографії, то ваш клієнт може бути спокійний: я кохаю чоловіка, кращого за нього. А він кохає мене. Король може робити все, що йому заманеться, не остерігаючись завад із боку тієї, кому заподіяв стільки зла. Я збережу в себе світлину тільки заради моєї безпеки, заради того, щоб у мене залишилася зброя, яка захистить мене в майбутньому від будь-яких ворожих зазіхань короля. Натомість залишаю тут іншу світлину, яку йому, можливо, буде приємно зберегти у себе, і залишаюся, любий містере Шерлок Голмс, відданою вам Ірен Нортон, з дому – Адлер».

– Що за жінка, о, що за жінка! – вигукнув король Богемії, коли ми всі троє прочитали це послання. – Хіба я не казав вам, що вона спритна, розумна та заповзятлива? Хіба вона не була б чудовою королевою? Хіба не шкода, що вона мені не пара?

– Наскільки я пізнав цю леді, мені здається, що вона справді зовсім іншого рівня, ніж ваша величність, – холодно зауважив Голмс. – Шкодую, що не зміг довести справу вашої величності до вдалішого фіналу.

– Навпаки, любий сер! – вигукнув король. – Більшої удачі й бути не може. Я знаю, що її слово непорушне. Фотографія тепер така ж безпечна, ніби її спалили.

– Радий чути це від вашої величності.

– Я нескінченно зобов’язаний вам. Будь ласка, скажіть, як можу винагородити вас? Цей перстень…

Він зняв із пальця смарагдову каблучку й поклав її у долоню Голмсу.

– У вашої величності є щось цінніше для мене, – сказав Голмс.

– Вам варто лише назвати.

– Ця фотографія.

Король здивовано поглянув на детектива.

– Фотографія Ірен?! – вигукнув він. – Будь ласка, якщо вона вам потрібна.

– Дякую, ваша величносте. У такому випадку, ця справа завершена. Маю честь побажати вам усього найкращого.

Голмс уклонився і, не помічаючи руки, простягнутої йому королем, разом зі мною вирушив додому.

Ось і вся розповідь про те, як у королівстві Богемія мало не вибухнув дуже гучний скандал і як хитрі плани містера Шерлока Голмса зруйнувала мудра жінка. Голмс весь час насміхався над жіночим розумом, але останнім часом більше не чую його знущань. І коли він згадує Ірен Адлер або її фотографію, то завжди промовляє, як почесний титул: «Та жінка».