Артур Конан Дойл - Спогади про Шерлока Голмса

– Мови немає! – вигукнув полковник. – Просто неймовірно! Ви ніби все бачили на власні очі!

– І останнє, щоб поставити всі крапки над i . Мені здалося, що такий обережний чоловік, як Стрекер, не взявся б за таку складну операцію, як прокол сухожилля, не попрактикувавшися попередньо. На кому він міг практикуватися в Кінґс-Пайленді? Я побачив овець у загоні, спитав конюха, чи не траплялося з ними чого останнім часом. Його відповідь точно підтвердила моє припущення. Я навіть сам здивувався.

– Тепер я збагнув усе до кінця, містере Голмс.

– У Лондоні я зайшов до кравчині та показав їй фотографію Стрекера. Вона відразу ж упізнала його, сказала, що це один із її постійних клієнтів і його звати містер Дербішир. Дружина в нього ще та модниця й обожнює дорогий одяг. Не сумніваюся, що він вліз по вуха в борги та зважився на злочин саме через цю жінку.

– Ви не пояснили лише одного, – сказав полковник, – де був кінь?

– А, кінь… Він утік, і його прихистив один із ваших сусідів. Гадаю, маєте проявити до нього поблажливість. Ми зараз проїжджаємо Клепем, чи не так? Отже, до вокзалу Вікторії десь десять хвилин. Якщо зайдете до нас викурити сигару, полковнику, я із задоволенням доповню свою розповідь подробицями, які вас цікавлять.

Цілком природно, що я, готуючи до публікації ці короткі нариси, в основу яких лягли ті численні випадки, коли своєрідний талант мого приятеля спонукав мене жадібно вислуховувати його звіт про якусь незвичайну драму, а часом і самому ставати її учасником, частіше зупиняюся на його успіхах, ніж на невдачах. Я чиню так не через турботу про його репутацію, ні: адже саме тоді, коли завдання ставило його в глухий кут, детектив особливо дивував мене своєю енергією та багатогранністю таланту. Я роблю так із тієї причини, що там, де Голмс зазнавав невдачі, дуже часто виявлялося, що ніхто інший так і не досягнув успіху, і тоді розповідь залишалася без розв’язку. Часом, однак, траплялося й таке, що мій приятель помилявся, а істину все ж виявляли. У моїй колекції є приблизно п’ять-шість таких випадків, серед яких найяскравішими та найцікавішими є два – справа про другу пляму й та історія, яку я збираюся розповісти зараз.

Шерлок Голмс волів не вдаватися до тренувань заради тренувань. Небагато ж знайдеться людей, більшою мірою здатних напружувати всю силу своїх м’язів, і у своїй ваговій категорії він був безперечно одним із найкращих боксерів, котрих я тільки знав. Але в безцільній напрузі тілесної сили він бачив лише марнування енергії, і його, бувало, з місця не зрушиш, крім тих випадків, коли справа стосувалася фаху детектива. Ось тоді він бував і зовсім уже невтомний і не відступався, хоча, здавалося б, для цього було потрібно постійне та неослабне тренування. Правда, він завжди дотримувався надзвичайної помірності в їжі й був до аскетизму простий у своїх звичках. Детектив не піддавався жодним спокусам, а якщо інколи й дозволяв собі кокаїн, то хіба що як протест проти одноманітності життя, коли загадкові випадки ставали рідкісними, а газети не пропонували нічого цікавого.

Якось, коли весна ще тільки починалася, він так розслабився, що пішов зі мною вдень на прогулянку до парку. На в’язах ще лише пробивалися тендітні зелені пагони, а клейкі списоподібні бруньки каштанів уже почали розгортатися в п’ятиперсні листочки. Дві години ми походжали удвох, здебільшого мовчки, як і пасує двом чоловікам, котрі давно знають один одного. Було близько п’ятої, коли ми повернулися на Бейкер-стрит.

– Дозвольте відзвітувати, сер, – сказав наш хлопчик-лакей, відчиняючи нам двері. – Тут приходив якийсь джентльмен, питав про вас, сер.

Голмс поглянув на мене з докором.

– Ось і погуляли серед дня! – зауважив він. – То він пішов, той джентльмен?

– Авжеж, сер.

– Ти не пропонував йому зайти?

– Пропонував, сер, він заходив і чекав.

– Довго чекав?

– Півгодини, сер. Дуже був неспокійний джентльмен, сер, він усе ходив, поки був тут, притоптував ногою. Я чекав за дверима, сер, і все чув. Нарешті він вийшов у коридор і вигукнув: «Що ж він так ніколи й не прийде, цей чоловік?» Це його точні слова, сер. А я йому: «Вам треба ще трохи зачекати». «То я, – сказав він, – зачекаю на свіжому повітрі, бо просто задихаюся! Трохи згодом зайду ще раз». Устав і пішов, і, що я йому не казав, втримати його не було змоги.

– Гаразд, добре, ти зробив що міг, – змилостивився Голмс і пішов зі мною в нашу загальну вітальню. – Як же прикро вийшло, Ватсоне! Мені дуже потрібна якась цікава справа, а це, вочевидь, саме така, про що свідчить нетерпіння цього джентльмена. Ага! Люлька на столі не ваша! Отже, він залишив свою. Добра стара люлька з кореня вересу з довгим стержнем, який у тютюнових крамницях називають бурштиновим. Хотів би я знати, скільки в Лондоні знайдеться стержнів зі справжнього бурштину! Дехто думає, що його ознакою є муха. Виникла навіть ціла галузь промисловості – запихати підроблену муху в штучний бурштин. Він був, мабуть, дуже схвильований, якщо забув тут свою люльку, яка має для нього велике значення.