Жан-Жак Руссо - Сповідь

Вона здавалася такою ж переляканою і зніченою, як я сам. Схвильована моєю близькістю, збентежена тим, що сама привабила мене до своїх ніг, вона починала відчувати наслідки свого необдуманого руху. Вона не пригортала мене до себе, але й не відштовхувала, не відривала очей від своєї роботи і намагалася ніби не помічати мене біля своїх ніг. Але й уся моя дурість не заважала мені бачити, що вона поділяла моє хвилювання і, можливо, мої бажання, що її утримував сором, подібний до мого. Одначе це не додало мені сил подолати його. Вона була старша за мене років на п’ять-шість, і мені здавалося, що їй і належить виявити більше сміливості. Я говорив собі, що коли вона ніяк не заохочує мене, значить, і не бажає, щоб я був рішучіший. Навіть тепер я вважаю, що думав правильно, а вона, звичайно, була надто розумна, щоб не тямити, що такий новачок, як я, потребував не лише заохочення, а й втаємничення.

Не знаю, як закінчилася б ця німа, але дуже життєва сцена і скільки ще часу я залишався б нерухомим у такому смішному й чудовому положенні, якби нас не перервали. У самий розпал своїх хвилювань я почув, як відчинилися двері на кухню, розташовану поряд з кімнатою, в якій ми були, і стривожена пані Базиль жестом веліла мені встати, додавши: «Встаньте, йде Розіна». Я поспішно підвівся, вхопившись за простягнуту мені руку, і двічі палко поцілував її, причому при другому поцілунку я відчув, що ця чарівна ручка злегка притискається до моїх губ. Ніколи в житті не переживав я такої солодкої миті. Нагода, яку я проґавив, уже не повернулася, і наше юне кохання на тому й закінчилося.

Можливо, саме тому образ цієї чарівної жінки і закарбувався в глибині мого серця такими чудовими рисами. Він навіть став ще гарнішим згодом, коли я краще пізнав світ і жінок. Якби в неї було більше досвіду, вона взялася б до справи інакше і зуміла б підбадьорити недосвідченого хлопця. Але серце її якщо й було слабке, мимоволі поступившись потягу, що охопив його, у той самий час відзначалося чесністю. Очевидно, то була її перша невірність, і мені, можливо, довелося б переборювати її соромливість не меншою мірою, ніж свою власну. Я пережив з нею поряд невимовно солодкі миті. Ніщо з того, що я відчув у жіночих обіймах, не варте тих двох хвилин, проведених біля її ніг, коли я навіть не смів доторкнутися до її плаття. Ні, ніщо не зрівняється з утіхою, яку може дати нам чесна жінка, котру ми кохаємо, кожен її рух – блаженство. Ледве помітний порух пальцем, трохи притиснута до моїх губ рука – ось ті єдині милості, яких я сподобився отримати від пані Базиль, але спогад про ці незначні милості досі чарує мене.

Протягом двох наступних днів я марно чатував на нове побачення, мені не вдалося улучити хвилину, і з її боку я не помічав ніякого прагнення до цього. Вона навіть трималася не те що холодніше, але стриманіше, ніж звичайно, і я думаю, вона уникала моїх поглядів, побоюючись, що не зможе дати раду своїм. Її клятий прикажчик був неприємніший, ніж коли-небудь; він зробився глузливим, зубоскалив, сказав, що я проб’ю собі дорогу за допомогою жінок. Я тремтів від думки, що вчинив яку-небудь нескромність, і, вважаючи себе ніби у згоді з нею, намагався оточити таємницею свій потяг, що досі не потребував цього. Це робило мене обережнішим в шуканні нагоди задовольнити своє бажання, але, бажаючи цілковитої безпеки, я не знаходив її.

Ось іще одне романтичне божевілля, від якого мені ніколи не вдалося вилікуватись і яке разом з моєю природною несміливістю багато в чому обмануло пророкування прикажчика. Я кохав надто щиросердо, наважуся сказати, надто цілковито, щоб бути спроможним легко досягати щастя. Нічия пристрасть не була живіша й чистіша за мою; нічиє кохання не було ніжнішим, щирішим, безкорисливішим. Тисячу разів я пожертвував би своїм щастям заради щастя коханої жінки; її репутація була для мене дорожчою за власне життя, і ніколи за всі втіхи я не погодився б хоч на мить схвилювати її спокій. Завдяки цьому я вносив у свої залицяння стільки турбот, стільки таємниць, стільки обережності, що жодне не могло увінчатися успіхом. Причиною мого мізерно малого успіху в жінок завжди було те, що я занадто їх кохав.

Повертаюся до флейтиста Егіста, у якого була дивна риса: що нетерпимішим ставав цей зрадник, то краще він поводився зі мною. З першого ж дня, коли його пані відчула потяг до мене, вона задумала зробити мене корисним у крамниці. Я непогано знав арифметику, і вона запропонувала прикажчикові навчити мене книговедення. Але мій ревнивець дуже кепсько сприйняв цю пропозицію, боячись, мабуть, щоб його не замінили мною. Тому після гравіювання вся моя праця зводилася до переписування кількох рахунків та заміток, до приведення до чистого вигляду кількох книг і перекладу торгової кореспонденції з італійської мови на французьку. Аж раптом прикажчикові здумалося повернутися до зробленої і відхиленої пропозиції, він сказав, що навчить мене подвійної бухгалтерії, що хоче зробити можливим для мене запропонувати мої послуги панові Базилю, коли той повернеться. У його тоні, у всьому його вигляді було щось фальшиве, лихе, іронічне, що не викликало довір’я. Пані Базиль, не чекаючи моєї відповіді, сухо сказала йому, що я вдячний йому за його пропозицію; але вона сподівається, що доля, нарешті, винагородить мене по заслузі і що було б шкода з моїм розумом зробити з мене прикажчика.