Антуан Франсуа Прево - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Припиніть же говорити зі мною мовою, якої я не можу і не хочу чути. Відречіться від почуття, яке ображає і лякає мене і за яке ви мусили б триматися не так наполегливо, знаючи, що воно ж бо і є перешкодою, що розділяє нас. Невже ж це єдине почуття, на яке ви здатні, і невже любов набуває в моїх очах ще й тієї вади, що вона виключає дружбу? І невже ви самі виявитеся винним у тому, що не захочете знайти друга в тій, у кого вам бажано було б викликати ніжніше почуття? Я не хочу так думати. Ця принизлива для вас думка обурила б мене і безповоротно віддалила б від вас.

Я пропоную вам свою дружбу, добродію. І це – все, що мені належить, усе, чим я маю право розпоряджатися. Чого ж вам бажати більше? Щоб віддатися цьому почуттю, такому солодкому і такому відповідному моєму серцю, я чекаю лише вашої згоди і вашого слова – цього я вимагаю! – що дружби буде достатньо для вашого щастя. Я забуду все, що мені могли про вас говорити, і розраховуватиму на те, що ви самі постараєтеся виправдати мій вибір.

Бачите, наскільки я з вами відверта. Нехай це послугує доказом моєї до вас довіри. Тільки від вас залежатиме збільшити її. Але попереджаю вас, що перше ж слово любові навіки зруйнує її й поверне мені всі мої побоювання і що передусім воно буде мені сигналом, аби не вимовляти з вами жодного слова.

Якщо ви, як стверджуєте, відмовилися від своїх помилкових поглядів , невже не вважатимете за краще бути предметом дружніх почуттів чесної жінки, ніж стати причиною розкаянь совісті грішниці? Прощавайте, добродію. Ви, звичайно, зрозумієте, що після цих моїх слів я не можу сказати нічого, поки не отримаю відповіді.

Із ***, 9 вересня 17…

Як відповісти, добродійко, на ваш останній лист? Як наважитися бути правдивим, якщо щирість може погубити мене у вашому судженні? Що поробиш, так треба. Мужності у мене вистачить. Я говорю, я безупинно повторюю собі, що краще заслужити вас, аніж просто володіти вами. І навіть якщо ви завжди відмовлятимете мені в щасті, до якого я незмінно прагнутиму, потрібно вам довести хоч би, що серце моє його достойне.

Як шкода, що, як ви висловились, я відмовився від своїх помилкових поглядів! Із якою захопленою насолодою читав би я цього вашого листа, на який із трепетом відповідаю. У нім ви говорите зі мною щиро , ви виявляєте до мене довіру , ви, словом, пропонуєте мені свою дружбу. Скільки благ, добродійко, і який жаль, що я не можу ними скористатися! Чому я не той, яким був!

Якби я ним був, якби у мене був до вас звичайний легкий потяг, породжуваний зваблюванням і жаданням задоволень, але іменований у наші дні любов’ю, я поспішив би отримати вигоду з усього, чого зумів би домогтися. Не занадто розбираючись у засобах, аби вони забезпечували успіх, я заохочував би вас бути відвертою зі мною, щоб розгадати, я домагався б цілковитої вашої довіри, щоб її обдурити, я прийняв би вашу дружбу в надії ошукати вас… Як, добродійко, ця картина лякає вас? Знайте ж, що вона була б списана з мене, якби я сказав, що погоджуюся бути тільки вашим другом…

Хто? Я? Я погодився б поділити з ким-небудь почуття, що виникло у вашій душі? Якщо я і скажу вам це, негайно ж перестаньте мені довіряти. З цієї миті я намагався б вас обдурити. Я міг би ще бажати вас, але вже, напевно, не любив би.

Не те щоб мила щирість, солодка довіра, зворушлива дружба не мали в моїх очах ціни… Але любов! Любов істинна, та любов, яку вселяєте ви, поєднуючи в собі всі ці почуття, надаючи їм іще більшої сили, не могла б, подібно до них, набути спокою та душевного холоду, що дозволяє порівнювати й навіть віддавати ті або інші переваги. Ні, добродійко, не стану я вашим другом! Я любитиму вас любов’ю найніжнішою, найпалкішою, хоча і сповненою якнайглибшої шаноби. Ви можете увергнути її у відчай, але не знищити.

За яким правом претендуєте ви на те, щоб розпоряджатися серцем, чиє поклоніння відкидаєте? Яка найвитонченіша жорстокість примушує вас заздрити навіть щастю любити вас? Воно належить мені, і ви над ним не владні. Я зумію його захистити. І якщо воно – джерело моїх страждань, то в ньому ж знайду я і зцілення.

Ні, ще раз ні! Стійте на своєму в жорстоких відмовах, але залиште мені мою любов. Вам дає радість робити мене нещасним. Нехай так. Спробуйте похитнути мою мужність, я зумію змусити вас хоч би до того, щоб ви вирішили мою долю. І, можливо, настане день, коли ви будете до мене справедливіші. Не те щоб я сподівався пробудити у вас чутливість. Але навіть не підкорившись переконанню, ви перейметеся ним, ви скажете: «Я про нього невірно судила».