А тепер, моя Сесіль, якщо ви любите мене, якщо ви жалієте мене в моєму горі, якщо, як я сподіваюся, ви поділяєте мою скорботу, невже відмовите ви в довірі чоловікові, що стане нашим ангелом-охоронцем? Якби не було його, я був би доведений до розпачу неможливістю хоч би пом’якшити страждання, що їх я ж вам і заподіяв. Вони скінчаться – обіцяю вам це; але, ніжний мій друже, обіцяйте мені не занадто поринати в них, не дозволяйте, щоб вони вас убили. Думка, що ви страждаєте, для мене нестерпно тяжка. Я віддав би життя за те, щоб зробити вас щасливою! Ви добре це знаєте. Нехай же впевненість у тому, що вас обожнюють, увіллє у вашу душу хоч деяку втіху! Моїй же душі необхідно, щоб ви запевнили мене в тому, що не картатимете мою любов за муки, які вона вам заподіяла.
Прощавайте, моя Сесіль, прощавайте, мій ніжний друже.
Із ***, 9 вересня 17…
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Ознайомившись із двома листами, які додаються, ви побачите, чарівний друже мій, чи добре виконав я ваш план. Хоча обидва позначені сьогоднішнім днем, написані вони були вчора у мене і на моїх очах; у листі до дівчинки є все, що нам було треба. Якщо судити з успіху ваших задумів, то можна лише схилятися перед глибиною вашого прозріння. Дансені просто палає, і я впевнений: за першої ж нагоди він поведеться так, що вам уже ні в чому буде йому докоряти. Якщо його чарівна простачка виявиться слухняною, все буде закінчено незабаром після прибуття її в село: у мене напоготові безліч способів. Завдяки вашим турботам я виступаю тепер «другом Дансені». Йому не вистачає тільки бути «Принцом». [39] Вислів із однієї поеми пана де Вольтера.
Дуже він іще зелений, цей Дансені! Чи повірите, я так і не міг домогтися від нього, щоб він обіцяв матері відмовитися від своєї любові! Неначе так уже важко обіцяти, коли свідомо вирішуєш не стримати обіцянки! «Це означало б обдурити», – повторював він увесь час; що за повчальна педантичність, особливо коли прагнеш спокусити дочку! Ось які люди! Однаково безсовісні за своїми намірами, вони називають чесністю слабкість, яку виявляють у їх здійсненні.
Ваша справа не дозволити, щоб пані де Воланж стривожили необережні випади, які наш хлопець дозволив собі у своєму листі. Врятуйте нас од монастиря. Постарайтеся також, щоб вона перестала вимагати повернення листів малої. Передусім він їх не віддасть, він їх не хоче віддати, і я з ним згоден: тут і любов і розум одностайні. Я прочитав ці листи, долаючи нудьгу. Вони можуть бути корисні. Зараз поясню.
Незважаючи на всю обережність, із якою ми діятимемо, все може несподівано виявитися. Заміжжя не відбудеться – чи не так? – і провалиться ввесь наш задум відносно Жеркура. Але оскільки я, зі свого боку, маю намір помститися матері, мені на цей випадок залишається збезчестити дочку. Якщо майстерно підібрати ці листи і пустити в обіг тільки частину їх, можна подати справу так, ніби маленька Воланж зробила всі перші кроки і сама лізла на рожен. Деякі листи могли б скомпрометувати навіть матір і, в усякому разі, заплямувати її як винну в кричущому потуранні. Я передбачаю, що сумлінний Дансені спершу обуриться. Але оскільки він виявився б особисто зачепленим, думаю, що його можна буде уламати. Тисяча вірогідностей проти однієї, що справа поверне на інше. Проте слід усе передбачити.
Прощавайте, чарівний друже. З вашого боку було б дуже мило приїхати завтра вечеряти до маршальші де ***. Я не зміг відмовитися.
Вважаю, що нема чого просити вас не повідомляти пані де Воланж мій план приїхати в село. Вона негайно ж вирішить залишитися в місті. А позаяк, уже прибувши в село, наступного ж дня вона звідти не поїде. Якщо ж вона дасть нам хоча б тиждень терміну, я за все ручаюся.
Із ***, 9 вересня 17…
Від президентші де Турвель до віконта де Вальмона
Я не хотіла більше відповідати вам, вельмишановний добродію, і, можливо, зніяковіння, яке я зараз відчуваю, само по собі є доказом того, що мені й справді не слід цього робити. Проте я не хочу, щоб у вас залишався хоч який-небудь привід на мене скаржитись. Я хочу переконати вас, що зробила для вас усе, що могла.
Я дозволила вам писати мені, кажете ви? Згодна. Але, нагадуючи мені про цей дозвіл, чи, бува, не гадаєте ви, що я забула, на яких умовах його було вам дано? Якби я так само твердо дотримувалася цих умов, як ви їх порушуєте, невже ви отримали б від мене хоч одну відповідь? І все ж таки зараз я відповідаю вам уже втретє. І коли ви все робите, щоб змусити мене перервати це листування, це я знаходжу спосіб продовжувати його. Такий спосіб є, але він єдиний. І якщо ви відмовитеся від нього, це буде, що б ви не говорили, доказом того, як мало ви ним дорожите.
Читать дальше