Антуан Франсуа Прево - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я не смію вже сподіватися на відповідь: любов написала б його, не зволікаючи ні хвилини, дружба – з радістю, і навіть жалість – із добрим почуттям. Але і жалість, і дружба, і любов однаково чужі вашому серцю.

Париж, 23 серпня 17…

Я ж казала тобі, Софі, бувають випадки, коли писати можна, і запевняю тебе, розкаююся, що послухалася твоєї поради, яка заподіяла нам, – кавалерові Дансені й мені – стільки горя. На доказ, що я мала рацію, скажу тобі, що пані де Мертей – жінка, яка в усіх цих речах уже напевно чудово розбирається, – врешті-решт, почала думати, як я. Я їй в усьому призналася. Спершу вона, щоправда, говорила те ж, що і ти, але, коли я їй усе пояснила, вона погодилася, що це зовсім інша справа. Вона лише вимагає, щоб я показувала їй усі мої листи й усі листи кавалера Дансені, позаяк хоче бути цілком упевненою, що я пишу тільки так, як треба. І тепер я абсолютно спокійна. Господи, як я люблю пані де Мертей! Вона така добра! І до того ж вона жінка дуже шанована. Таким чином, проти цього нічого й заперечити.

Із якою радістю напишу я панові Дансені, й який він буде задоволений! Він зрадіє навіть більше, ніж думає, оскільки досі я говорила йому тільки про дружбу, а він увесь час хотів, щоб я сказала про свою любов. Я-то вважаю, що це одне і те саме, але все-таки не зважувалась, а він наполягав. Я сказала про це пані де Мертей, і вона відповіла, що я маю рацію, що освідчуватися в любові треба лише тоді, коли мовчати вже немає можливості. А я якраз упевнена, що більше в мене не вистачить сил стримуватися. Врешті-решт, це ж однаково, а йому буде приємніше.

Пані де Мертей сказала мені також, що дасть мені книги, в яких про все це говориться і які навчать мене правильно поводитись і писати краще, ніж я це роблю. Бо, бачиш, вона вказує мені на всі мої недоліки, а це означає, що вона мене міцно любить. Вона тільки порадила мені нічого не говорити про ці книги мамі, тому що хто-небудь, можливо, ще скаже, що вона нехтувала моїм вихованням, а це може їй бути неприємно. О, звичайно, я їй нічого не скажу.

Як усе ж дивно, що жінка, майже мені чужа, більше піклується про мене, ніж рідна мати! Яке щастя для мене, що я з нею познайомилася!

Вона попросила також у мами дозволу взяти мене післязавтра в Оперу, в свою ложу. Мене вона повідомила, що ми там будемо самі й зможемо ввесь час розмовляти, не побоюючись, що нас почують. Це навіть краще, ніж сама опера. Ми поговоримо про моє заміжжя, оскільки, за її словами, я дійсно незабаром маю вийти заміж, але нам не вдалося поки що поговорити про це детальніше. До речі, хіба не дивно й те, що мама ні слова мені про це не сказала?

Прощавай, моя Софі. Йду писати кавалерові Дансені. О, я страшенно рада.

Із ***, 24 серпня 17…

Нарешті, добродію, погоджуюсь я написати вам і завірити вас у моїй дружбі, в моїй любові , якщо вже без цього ви будете нещасні. Ви кажете, що в мене немає сердечної доброти. Запевняю вас, що ви помиляєтесь, і сподіваюся, що тепер у вас уже не залишилося ніяких сумнівів. Якщо ви страждали через те, що я вам не писала, то невже ви думаєте, що і я теж не засмучувалась? Але справа в тому, що я ні за що у світі не хотіла б зробити чого-небудь поганого, і я навіть, напевно, не освідчилася б у коханні до вас, якби могла утриматися, але ваша печаль була для мене занадто тяжкою. Сподіваюся, що тепер ви вже перестанете сумувати, і ми будемо дуже щасливі.

Я розраховую на задоволення бачити вас сьогодні ввечері й на те, що ви прийдете раніше; однаково це ніколи не буде так рано, як мені хотілося б. Мама вечеряє вдома, і я гадаю, що вона запросить вас залишитися. Сподіваюся, що ви не будете зайняті, як позавчора. На тій вечері, куди ви вирушали, було, напевно, дуже весело? Адже ви поквапилися піти дуже рано. Але про це не говоритимемо. Я сподіваюся, що тепер, коли ви знаєте, що я вас люблю, ви залишатиметеся зі мною так довго, як тільки зможете.

Я ж радію тільки тоді, коли буваю з вами, і хотіла б, щоб і для вас це було так само.

Я дуже засмучена, що нині ви ще сумні, але це вже не з моєї вини. Я попрошу вас принести мені арфу, як тільки ви прийдете, щоб ви негайно ж отримали мого листа. Нічого кращого придумати не можу.

Прощавайте, добродію. Я дуже люблю вас, усім серцем. І чим частіше я про це говорю, тим стаю щасливішою. Сподіваюся, що і ви будете щасливі.

Із ***, 24 серпня 17…