Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Інакше мовлячи, зробіть вигіднішим андським фермерам вирощування курей або помідорів – і вони можуть зменшити вирощування коки. З іншого боку, це вплине й на проблему монопсонії: якщо картель пропонує надто низьку ціну на коку (марихуану, опіум тощо), фермери можуть просто перейти до вирощування кукурудзи, помідорів, альтернативних культур. Принаймні картелям доведеться підвищити пропоновані ціни на наркокультури, якщо хочуть, аби фермери й далі їх вирощували.

Ця стратегія альтернативного розвитку більш обнадійлива, ніж стратегія нищення. Якийсь час здавалося, що відбувався поступ. На початку ХХІ століття вперше було схоже, що і нищення, й альтернативний розвиток почали впливати на кількість землі під кокою. Площа землі, що успішно використовувалася для вирощування коки, становила 130 000 га, на 40 % менше, ніж у 2000 році. Після багатьох років, протягом яких кількасот тисяч андських селян боролися з об’єднаними силами трьох південноамериканських держав і Управління боротьби з наркотиками, нарешті здалося, що стався прорив.

Але коли вже схоже було, що тенденція змінилася на краще, група вчених з ООН і колумбійський уряд зробили разюче відкриття. На підставі майже року польових досліджень у 2005—2006 р. вони виснували, що в кокаїновому бізнесі відбулося щось схоже на аграрну революцію. Раніше вважалося, що 1 га землі дозволяє виробити близько 4,7 кг чистого кокаїнового порошку на рік, а в переглянутих розрахунках виходило 7,7 кг на 1 га 12. Такий результат і справді був надзвичайним: він означав, що виробники кокаїну в Колумбії знайшли спосіб продукувати на 60 % більше кокаїну з коки, ніж раніше вважалося можливим.

Як же вони це робили? Щоб одержати відповідь на це питання, я подався до перуанця Сесара Ґедеса, провідного наркознавця ООН у Болівії. Попри похмуру галузь, у якій він працює, Ґедес виявився веселуном, який часто підхоплюється зі стільця, щоб проілюструвати свою думку нашвидкуруч намальованими діаграмами, з ентузіазмом супроводжуючи це жестикуляцією.

– Картелі постійно шукають і знаходять, як удосконалити своє виробництво, – каже він мені.

Процес перетворення листя коки на порошковий кокаїн не стоїть на місці, бо cocineros , або «кухарі», постійно розробляють нові рецепти у підпільних лабораторіях у джунглях. Процес двостадійний. На першій стадії листя коки перетворюється на вологу пасту кремового кольору, відому як основа кокаїну. Для цього тонна свіжого листя висушується, доки вага не становитиме приблизно 300 кг. Сухе листя подрібнюють і змішують із токсичним хімічним варивом, до складу якого входять цемент, добрива й бензин, і видобувають із м’якої маси кокаїн. Решта рослинної речовини відфільтровується, хімікати видаляються (принаймні більшість), і залишок випарюється. У результаті одержують приблизно 1 кг кокаїнової основи. Аби перетворити цю пасту на гідрохлорид кокаїну, що є офіційною назвою нюхального порошку, її змішують із таким розчинником, як ацетон, і соляною кислотою 13. Одержана суміш фільтрується й висушується, і виходить до кілограма чистого кокаїну: C 17H 21NO 4.

Таким був базовий процес протягом десятиріч. Однак нещодавно інженери з науково-дослідних лабораторій картелів наштовхнулися на золоту жилу. Процес виробництва зазнав докорінних змін.

– Вони працюють із новими хімічними прекурсорами та обладнанням, – каже Сесар Ґедес.

Деякі інновації мають базовий характер: щоб не гаяти час, сушачи листя на сонці, фермери роблять це в духовці, а подрібнюють сухе листя часто за допомогою кущорізів із бензиновим двигуном, які вмить усе роздроблюють. Аби прискорити видобування кокаїну з листя коки, картелі почали використовувати адаптовані пральні машини як примітивні центрифуги. Іноді лабораторії облаштовуються в кузові вантажівки, яка постійно курсує путівцями в джунглях, щоб її не виявили. Усе це, разом із новими хімічними прекурсорами, дало змогу за три роки подвоїти вихід кокаїну в Болівії, як пояснює Ґедес.

Це означає, що роль цієї країни в ланцюгу постачання також змінилася. Замість надсилання пасти коки до Колумбії для переробки на кокаїн, болівійці дедалі частіше самі виконують очищення перед переправлянням через кордон до сусідньої Бразилії, де кокаїн і на місці споживатимуть, і доправлять до Європи. (Нині Бразилія – другий за обсягом ринок кокаїну після США і найбільше неперебірливе пристановище для креку.) Контроль над цією частиною системи постачання збагатив болівійських наркоторгівців, каже Ґедес, бо в наркобізнесі великі гроші обертаються саме навколо міжнародного наркотрафіку.