Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

• • •

Новини про війну з наркотиками створюють враження, буцімто наркоторгівці живуть у стані постійної смертельної конкуренції. Дійсно, брутальність є суттєвою частиною бізнесу: кримінальні організації не можуть використовувати правову систему, а тому насильство є для них єдиним способом забезпечити дотримання угод. Але приклади Мексики і Сальвадору свідчать, що рівень насильства можна різко знизити, змінивши ринкові умови. Аналіз двох кримінальних ринків з погляду економіки виявляє кілька причин зростання насильства в Мексиці й тимчасового погамування в Сальвадорі й пропонує урядам спосіб тримати насильство на припоні в майбутньому.

Основною причиною жорстокої конкуренції за контроль над такими містами, як Сьюдад-Хуарес у Мексиці, є володіння доступом до обмеженого числа прикордонних пунктів пропуску. Високий рівень насильства в прикордонних містах призвів до того, що деякі жителі США закликають закрити контрольно-пропускні пункти. Однак економіка каже протилежне: відкриття більшої кількості пунктів знизить цінність кожного, і зменшиться рація боротися за них. Правда, це дало б картелям більше можливостей переправляти наркотики до США. Однак скорочення пропозиції, як правило, не справляє істотного впливу на загальний обсяг контрабанди або на ціну наркотиків (див. розділ 1). Відкриття більшої кількості прикордонних переходів може зменшити масштаби бойових дій, мало впливаючи на американський ринок незаконних наркотиків.

Мексика також показує, що контроль регуляторів галузі – тобто поліції – є важливою метою для наркоторгівців. Ретельніша перевірка й вища заробітна плата співробітників поліції зроблять їх підкуп дорожчим. Але некорупційність мексиканської поліції – це, м’яко кажучи, довготерміновий проект. Тим часом простішою реформою могло б бути об’єднання кількох рівнів поліції. Кримінологи давно пропонували зробити це, щоб підвищити ефективність. Економічний підхід також не дозволить наркоторгівцям кооптувати різних регуляторів і зіштовхувати їх між собою. Наразі картелі можуть вести опосередковані війни один проти одного за рахунок держави, взявши під свій контроль конкурентні сили поліції. Об’єднання їх усе ускладнило б для картелів.

Сальвадор навчає іншого. Хоча поступки ватажкам вітчизняних maras , можливо, і надто наблизилися до винагороди за злочинну поведінку, принцип уряду як посередника між протиборчими бандами заслуговує на увагу. Іншою причиною готовності maras співпрацювати є те, що вони порядкують місцевими монополіями на окремих, неоспорюваних територіях. Це, безперечно, не те, що уряди мали б заохочувати, хоча деякі результати можна вітати, як-от дорожчі, менш конкурентоспроможні роздрібні ринки наркотиків.

Неліквідність ринку праці для mareros , породжена тим, що татуйовані гангстери не можуть легко перекинутися з однієї mara до іншої, можливо, посприяла перемир’ю, усунувши один елемент конкуренції. Але це також говорить нам дещо і про те, як керуються maras , що може полегшити їхній демонтаж. Як правило, банди повинні платити своїм членам пристойну зарплату, щоб убезпечитись від їхнього дезертирства. Якщо картель Сіналоа припинить платити підліткам у нетрях Хуареса за роботу, наприклад, спостерігачами – вони знайдуть роботу деінде. На відміну від цього, maras може утримувати чимало працівників, не переплачуючи їм, бо надто високими є бар’єри для виходу. Це означає, що переманювання mareros з банди до звичайної роботи має коштувати якомога менше; єдине, що потрібне, – це працедавець, ладний дивитися далі, ніж татуювання. Держава може відіграти в цьому інноваційну роль, заплативши за видалення татуювань ув’язнених. Програма під орудою Департаменту шерифа округу Лос-Анджелес у Каліфорнії робить саме це, пропонуючи видалити татуювання членам банди, які виявили готовність почати нове життя після виходу з в’язниці 22. Цей безкоштовний сервіс коштує державі тисячі доларів. Але ці витрати – іграшки, порівняно з соціальними виплатами, які можуть бути збережені, якщо йдеться про різницю між ув’язненим, який знайшов роботу і який залишився безробітним. У Сальвадорі це може і врятувати життя, і заощадити гроші.

Саме приклади Мексики й Сальвадору показують, на що здатна зміна ринкових умов. Понад 4 000 сальвадорців було врятовано завдяки співпраці між maras країни, у той час як близько 60 000 мексиканців загинули через посилення конкуренції між наркокартелями. Жоден із таких результатів не був гарантований. Коли йдеться про такі ставки, уряди повинні розглянути способи формування цих ринків, а не вирушати в бій, щоб побороти їх за будь-яку ціну.