Григорий Адамов - Таємниця двох океанів

Попереду показалася червона тьмяна пляма, яка незабаром перетворилася в червону лампочку, а потім і вертикально натягнутий пливучим буєм тонкий трос; на ньому висіли глибоководний термометр і, трохи вище, вертушка Екмана-Мерца. Лопаті гвинта тихо оберталися в мідному кільці вертушки, чотирикутна лопать руля показувала напрям течії — з півдня на північ. Трос своїми кінцями губився в темряві, але і вгорі і внизу тьмяними червоними плямами пробивалося світло інших лампочок, показуючи положення троса в обох напрямах.

Друзі наблизилися до троса і до Шелавіна, який працював біля нього.

Несподівано пролунало гудіння зумера — всіх чотирьох викликав підводний човен.

— Слухайте, слухайте! Шелавін! Цой! Бронштейн! Буняк! Говорить «Піонер», вахтовий начальник лейтенант Кравцов. Пропоную негайно повернутися на підводний човен. Настроюйтесь на хвилю начальника наукової частини професора Лордкіпанідзе. Він посилає сигнали про нещастя. Тримайте з ним зв'язок. Повертаючись на підводний човен, розсиптеся в ланцюг у межах видимості вогнів одне одного. Може, ви зустрінете його. Повертайтесь на десяти десятих… Підводний човен готується до походу.

— Прилади залишити? — схвильовано запитав Шелавін.

— Залиште! — відповів лейтенант і смішливо додав: — От влипла в історію наша борода! Потрапив, можна сказати, в ніжні обійми…

Лейтенанта різко перебив голос капітана:

— Не час теревені правити, товаришу лейтенант! Ви на вахті і в обставинах далеко не веселих.

— Винуват, товаришу командир. — Голос лейтенанта був дуже зніяковілий.

— Хвилю підводного човна не виключаю, — повідомив тимчасом в центральний пост Шелавін і звернувся до своїх супутників: — Розсипатися в цеп ліворуч!

Першим від мене — Павлик, другим — Марат, останнім — Цой. Включайте хвилю Арсена Давидовича. Вперед на десяти десятих! Напрям — ост-зюйд-ост. Рівнятися по мені!

Всі четверо довгим ланцюжком понеслися вперед, у чорний простір.

Через кілька хвилин під їхніми шоломами почувся спокійний, ясний голос зоолога:

— Тварина трохи послабила кільця. Намагаюся обережно просунути ліву руку з компасом до очей.

— Значить, напрям вам все ще невідомий? — запитав голос капітана.

— Ні, Миколо Борисовичу.

— Швидкість почуваєте? — продовжував допитуватись капітан.

— Гадаю, що швидкість дорівнює приблизно п'ятдесяти кілометрам на годину.

— Спробуйте, Лорд, швидше визначити напрям. Як тільки всі зберуться в підводному човні, ми підемо за вами.

— Гаразд, капітане.

Розмова припинилася. Почекавши хвилину, Шелавін, ледве стримуючи хвилювання, покликав зоолога:

— Арсене Давидовичу, голубчику! Що з вами трапилося?

— А! Іван Степанович! Це ви? Та ось, розумієте, неприємність. Така неприємність! Зриваю всі роботи, піднімаю підводний човен з місця! І все, розумієте, через мою неуважність. Вийшов я з підводного човна, попрямував на норд-вест-норд, — знаєте, до тієї зарослі горгоній?..

— Так, так. Пам'ятаю, ви збиралися туди.

— Ну ось… пливу, задумавшись, по боках не оглядаюсь. І раптом, розумієте, немов якийсь водопад обру-шився на мене. Я навіть не помітив, з якого боку. В одну мить все тіло виявилось оплетеним якимсь товстим канатом, сантиметрів тридцять в діаметрі. Руки, розумієте, притиснуті до тіла, ноги зв'язані, ні повернутися… ні взагалі навіть поворухнутися.

— Ах, напасть яка!.. Хто ж це схопив вас?

— Не розумію, Іване Степановичу… Щось несусвітне, про що ми, зоологи, і думати не сміємо… Я навіть не знаю, що саме обвилось навколо мене: чи все тіло тварини, чи одна лише її довга гнучка шия… Якщо тіло, то виходить щось схоже на таємничого, тричі легендарного і тисячу разів осміяного гігантського морського змія… Якщо ж лише шия, то прямо скажу, дорогий Іване Степановичу, і думати і гіпотези будувати просто боюсь.

— Жахливо… жахливо… Як же ви себе почуваєте, рідний мій? Ви не потерпіли?

— Ніскільки, Іване Степановичу! Все гаразд. Скафандр не підвів і, сподіваюсь, не підведе. В таких обіймах, я гадаю, і слона задавити можна було б! А я їх просто не відчуваю. Все зусилля приймає на себе скафандр. І ось тепер несе мене невідома сила…

— Не турбуйтеся, Арсене Давидовичу. Капітан зробить все можливе… Ви б тільки не потерпіли.

— Навряд чи потерплю… А для наших наукових завдань ця пригода просто скарб. Подумайте тільки, яке відкриття! Тварина, звісно, зовсім невідома… Я з надзвичайною цікавістю вивчаю ту невелику діляночку тіла, яка знаходиться прямо перед моїми очима. Його вкривають кістяні пластинки з пірамідальними горбиками посередині. Лежать вони черепицеподібно і рухомо одна на одній… Утворюють суцільний лускатий покрив. Вкриті товстим шаром фосфоресціюючого слизу. Такі думки, порівняння, зіставлення лізуть в голову, що просто не наважуюся сказати. Навіть вам, мій друже…