Григорий Адамов - Таємниця двох океанів

Відразу ж після закінчення сумної церемонії, команда повернулася до перерваної роботи.

Дюзове кільце, приварене до корпусу, вже міцно стояло на місці; вода з камери газопровідних труб була викачана. Треба було ще поставити нові труби замість знищених вибухом і відбудувати автоматичну апаратуру сигналізації та контролю в камері. За це негайно взялися Козирєв, Скворешня, Ромейко і Матвєєв. Було також багато другорядних недоробок і в інших бригадах.

Протягом усього вечора та першої половини ночі продовжувалася радісно напружена робота в усіх відсіках корабля.

Залишались лічені години. О першій годині тридцять хвилин дев'ятнадцятого серпня «Піонер» мав зробити перші вибухи в дюзах і вийти із свого сховища в простори океану.

Робота кипіла. О вісімнадцятій годині головний акустик Чижов доповів капітанові, що всі ультразвукові прожектори в порядку. О двадцять першій годині сорок п'ять хвилин електрики за допомогою акустиків, які звільнилися від роботи, закінчили відбудову всієї автоматики в камерах балонів з газами, підготували апаратуру для газопровідної камери і почали заправляти проводи всіх сіток під

внутрішню обшивку перебірок та корпусу корабля. Зоолог, Цой та радисти закінчували очищати й шліфувати корму та дюзове кільце від слідів роботи на них. Старший лейтенант Богров, Шелавін та ще два чоловіки з команди в останній раз оглядали, вислуховували, просвічували дефектоскопами корпус підводного човна зсередини та зовні.

Всі нервувалися, щохвилини поглядаючи на годинник. Особливо хвилювалися в газопровідній камері. У механіків щось не ладилося. Кілька труб, уже поставлених на місця, після нової перевірки здалися Козирєву підозрілими, і він їх забракував. Довелося підніматися в склад, відбирати й ставити інші. Час минав, годинник показузав уже двадцять другу годину, а роботи в камері лишалося ще немало.

Тимчасом електрики нетерпляче чекали, коли звільнять камеру, щоб взятися за установлення ежє підготовленої апаратури. їм теж потрібно було на це не менше години — години з чвертю.

Нарешті о двадцять третій годині в газопровідній камері люди випростали спини й змогли витерти піт з обличчя.

Козирєв в останній раз перевірив труби та їх кріплення, і всі вийшли з камери. До неї направилися електрики. О двадцять четвертій годині зоолог, Цой та радисти закінчили очищати й шліфувати кормову частину корабля, дюзового кільця і дюз. Ще через п'ятнадцять хвилин з печери повернувся старший лейтенант із своєю партією: корпус «Піонера», як показала перевірка, був в ідеальному стані.

Капітан наказав старшому лейтенантові взяти всіх вільних людей, щоб прибрати і навантажити матеріали та обладнання, які накопичились поза підводним човном у печері. На цю роботу пішли водолази, радисти, Шелавін, зоолог та інші. Найбільше часу й зусиль потребувало розбирання помосту та клітки навколо дюзового кільця, розплутування тросової збруї «Піонера», зняття електролебідки, прожекторів і освітлювальної сітки.

З якимсь неймовірним шаленством люди кинулися в цю останню атаку. Лише свідомість того, що це дійсно останнє напруження, останнє, яке вимагалося від них, зусилля, допомогло їм мобілізувати рештки своєї волі, енергії і сили. В нуль годин сорок п'ять хвилин все, що знаходилося в печері, було зібране під вихідною площадкою.

Почалося квапливе навантаження. Удвох або по одному, надуваючи повітряні мішки, а у важких випадках пускаючи в хід гвинти, люди піднімали труби, лебідки, бухти тросів, прожектори, мотки проводів, інструменти і все це звалювали у вихідній камері, в кутку, щоб уже потім, на дозвіллі, розібратися та розкласти по місцях. Безладна купа в кутку швидко росла й скоро зайняла цілу стіну.

Скворешня працював то під вихідною площадкою, подаючи товаришам найважчі речі, то сам переносив їх у камеру. І, коли він піднімався до площадки або коли випадали вільні секунди між однією й другою подачею, все частіше та густіше заволікалася голова туманом, заплющувалися очі, і все важче ставало роздирати повіки й опам'ятовуватися. Одного разу, схопившись за труби, він так і простояв з хвилину, заглиблений в якесь забуття, і Матвєєву довелося кілька раз труснути його за плече, щоб примусити отямитися. Було дуже незручно, і Скворєшня не знав, куди подітися від сорому.

— Що це з вами сталося, Андрію Васильовичу? — спитав Матвєєв, підставляючи спину під новий вантаж.

— А так, знаєш… замислився… згадав про Горєлова… — зам'явшись, сказав Скворешня перше, що спало йому на думку.