Ален Бомбар: Сам в океані

Обігнувши північний ріг острова, я почав сигналізувати геліографом усім фермам і цукровим заводам, які вишикувалися вздовж узбережжя. В цьому місці океан був порівняно спокійний, прибій не шаленів, але на пісок набігали височезні вали. І раптом мене пойняв жах, коли я побачив біля самого берега великий баркас, який п'ятеро чоловіків марно намагалися спрямувати в океан. У цей час я перебував за півмилі від них. Невже вони помітили «Єретика» і, незважаючи на бурхливі хвилі, поспішають мені на допомогу? Жахливо! Величезна хвиля раптом впала на них, і коли я знову побачив човен, то людей у ньому вже не було. Я мало не збожеволів. Мабуть, ці люди вважали, що я в небезпеці, і тепер через мене загинули! Я щосили поплив до них, а коли наблизився, то побачив, що це рибалки-негри, які зовсім мене не бачили. Кожного дня, ризикуючи життям, вони сміливо виходять в океан по здобич. Серед прозорих хвиль рибалки наглядають великих морських їжаків, а побачивши, пірнають, не боячись, що їх може викинути на піщаний пляж метрів за 200.

Я перебував метрів за 300 від пляжу і вирішив до нього причалити. На це довелося витратити понад три години.

Тільки тепер, коли передо мною був піщаний пляж, небезпека минула: я благополучно привів до мети своє суденце. Мені пощастило зберегти спорядження й щоденник, який, можливо, врятує життя багатьом потерпілим на морі.

Я був дуже виснажений і насилу міг керувати човном. Як і на всіх піщаних відмілинах африканського узбережжя та Антільських островів, сила хвиль тут неоднакова. Вона періодично, залежно від типу берега й мілини, то більшає, то меншає. Найнебезпечнішими вважають сьомий та шістнадцятий вали — їх треба уникати за всяку ціну. Біля Барбадосу необхідно було берегтися сьомого валу.

Вітер дув збоку, тому я повернув «Єретик» кормою до землі. Після третього валу я взяв курс на берег. Коли набіг п'ятий, я знову розвернув човен так, щоб сьомий вал, який з гуркотом насувався, зустріти носовою частиною. Так потроху я наближався до землі, щоразу повертаючи «Єретик» носом до сьомого валу, який дедалі ставав небезпечнішим. Рибалки, хоч і помітили мене, проте, мабуть, не усвідомили як слід, хто я і звідки міг припливти — вони не догадалися, що з цього боку човен міг припливти тільки від далеких берегів їхніх предків. Одразу ж мене оточили три човни, і ми почали з рибалками розмову каліченою англійською мовою. Троє негренят видерлися до мене на «Єретик». Уперше за все плавання в Атлантиці в мене з'явився екіпаж. Мав же я з ними мороку! Негренята нишпорили по всіх закутках, зазираючи то туди, то сюди. Один з хлопчаків попросив у мене годинник, але коли пересвідчився, що він цокає ледве чутно, презирливо скривився. Другий страшенно зацікавився шматком мила і, здавалося, виявив бажання його з'їсти. Третій, схопивши бінокль і приклавши його до очей зворотним боком, марно намагався оглянути обрій. Коли ж я пояснив, що в біноклі повно води, він почав трусити його, наче пляшку.

Хоч як щиро радів я, мене все ж почали серйозно непокоїти дві речі: мої риболовні снасті та непорушний запас харчів, який мені хотілося доставити цілим і запечатаним у найближчу поліцейську дільницю. Але я був занадто стомлений, а тому вирішив знайти двох чи трьох свідків, які б підтвердили цілість мого непорушного запасу харчів.

«Єретик» був метрів за двадцять од пляжу, який з жовтого поступово ставав чорним від юрби цікавих. Рибалки на човнах радили мені дочекатися відпливу, запевняючи, що тоді хвиля буде значно меншою. Насправді їм хотілося встигнути як слід обшарити мого човна, перш ніж він потрапить у руки натовпу, що чекав на березі. Але моє бажання стати на тверду землю, вдихнути її запах, відчути нагрітий сонцем пісок виявилося найсильнішим. Хвилі не загрожували човну, а «екіпаж» вимучив мене, і терпець мій увірвався. Тому я стрибнув у воду І поплив до берега, тягнучи «Єретика» за плавучий якір, Через хвилину сотні помічників кинулися до мене й внтягли на берег…

Я стояв на землі. Вона хиталася піді мною, але це була земля, і нестримна радість заполонила моє серце. Я так безмірно радів, що на мить забув про муки, яких завдавав мені голод.

Хочу звернути увагу потерпілих на одну обставину. Не треба одразу їсти, і не слід їсти багато, інакше все може закінчитися смертю. Можна прийняти все, що вам запропонують із рідкого, але бійтеся твердої їжі: це страшний ворог нашого слабого шлунка. Ви вирвали своє життя у моря, то ж не віддавайте його так просто на землі!