Ми доїхали до Бразилії щасливо і після двадцятидвохденного плавання увійшли в бухту Тодос-лос-Сантос, чи то бухту Всіх Святих. Отже, я ще раз урятувався з найжалюгіднішого становища, в яке будь-коли може потрапити людина. Тепер мені треба було подумати, що робити далі.
Я ніколи не забуду, як великодушно повівся зі мною капітан. Він не захотів нічого взяти з мене за проїзд, дав мені двадцять дукатів [2] Дукат — з ІЗ ст. — венеціанська золота монета, що згодом поширилась на всю Європу.
за леопардову шкуру й сорок за лев'ячу, що були в мене на баркасі, і наказав вернути мені геть усе, що було мого на кораблі. Він купив у мене все, що я згодився продати, в тому числі й скриньку з пляшками, дві з моїх рушниць та частину воску, решту якого я витратив на свічки. Одно слово, за весь свій вантаж я вторгував двісті двадцять «вісьмериків» і з цим капіталом зійшов на берег Бразилії. Невдовзі капітан увів мене в дім такої ж гарної і чесної людини, як і він сам. То був власник, як вони кажуть «engenho», тобто цукрової плантації з цукроварнею. Я прожив у нього досить довго, завдяки чому познайомився з культурою цукрової тростини та виробництвом цукру. Бачивши, як гарно живеться плантаторам і як швидко вони багатіють, я вирішив поклопотатись про дозвіл оселитись тут остаточно й самому зробитись плантатором. Разом з тим я намагався добрати способу одержати з Лондона гроші, які там переховувались для мене. Коли мені пощастило дістати документи про бразильське підданство, я на всі свої гроші купив ділянку необробленої землі й почав складати план своєї майбутньої плантації та садиби, погоджуючи його з розміром капіталу, який я мав одержати з Англії.
У мене був сусід, португалець із Лісабона, але англієць з походження, Уеллс на прізвище, що жив у майже однакових зо мною умовах. Я зву його своїм сусідом тому, що наші плантації межували, і ми дуже заприятелювали. Капітал у мене був так само невеликий, як і в нього, і перші два роки ми ледве могли прохарчуватись з наших плантацій. Далі наші ґрунти почали родити, а ми — багатіти; на третій рік ми посадили тютюн і обробили кожен по великій ділянці землі під цукрову тростину на наступний рік. Але нам потрібні були робочі руки, тільки тепер мені стало ясно, як неправильно я зробив, розлучившися з хлопчиком Ксурі.
Та ба! З моїх заходів ніколи не виходило нічого доброго, отож не диво, що так воно було й цього разу. Я вплутався в підприємство, яке зовсім не відповідало моєму хистові й суперечило тому життю, ради якого я покинув дім свого батька, знехтувавши всі його поради. Більше того, я сам прийшов до тієї золотої середини, до того вищого ступеня середнього стану, вибрати який радив мені батько і якого я міг би так само досягти, залишившись на батьківщині й не втомлюючи себе блуканням по світу. Я часто тепер казав собі, що міг би робити це ж саме і в Англії, живучи серед друзів, не забиваючись за п'ять тисяч миль від батьківщини до чужинців та дикунів, у дику країну, куди ніколи не дійде до мене навіть звістка з тих частин земної кулі, де мене хоч трохи знають.
Отак з гірким жалем думав я про своє становище. Мені ні з ким було поговорити, хіба що з моїм сусідом. Усю роботу я робив власними руками й звичайно казав, що живу, наче закинутий на безлюдний острів, де немає нікого, крім мене самого. Ах! Так воно й сталося, і кожна людина, порівнюючи своє теперішнє становище з іншими, ще гіршими становищами, мусить пам'ятати, що небо завжди може зробити зміну й показати нам, які щасливі ми були раніше. Так воно й сталося, кажу, мені справді судилось самотнє існування на безрадісному острові, з яким я так несправедливо порівнював своє тодішнє життя, яке, коли б я не кинув розпочатої справи, привело б мене, напевне, до величезного багатства.
Я до певної міри вже здійснив свої плани щодо плантації, коли мій любий друг капітан зібрався вертатись назад. Його судно простояло в Бразилії місяців з три, поки він чекав нового вантажу й готувався до подорожі. Коли я розказав йому, що в мене в Лондоні залишився невеличкий капітал, він дав мені таку дружню й щиру пораду:
— Сеньйоре інглесе, — сказав він (він завжди так мене називав), — дайте мені формальне доручення і напишіть тій особі, у якої переховуються ваші гроші. Попросіть, щоб для вас купили підхожих для цієї країни товарів і надіслали їх до Лісабона на адресу, яку я вам скажу. Коли бог допоможе, я вернусь і Приставлю їх вам. Але справи людські підпадають різним змінам та лихам, тому я радив би вам взяти на перший раз тільки сто фунтів стерлінгів, тобто половину вашого капіталу, і рискнути тільки ним. Коли вони дійдуть щасливо, ви зможете розпорядитись другою половиною так само, а коли вони пропадуть, то матимете принаймні другу половину в запасі.
Читать дальше