Георгій Кублицький - Материками й океанами

І ось тепер на відстані гарматного пострілу від судна вбивці знущаються з тіла людини, яка прикрасила корону Британської імперії такими великими перлинами. І що найбезглуздіше — ці дикуни вбили свого заступника! Хіба не лейтенант Кук наказав привселюдно відшмагати канчуком судового різника за те, що той брутально чіплявся до дружини одного з туземних вождів? Хіба не він засуджував ту разючу жадібність, з якою офіцери і матроси вимінювали у остров'ян за іржавий цвях, кольорову ганчірку або осколок скляної пляшки коштовні дрібнички, до яких так ласі ці пани колекціонери? А коли один офіцер застрелив з мушкета юнака, який не побажав обміняти на цвях шмат гарної тканини, Кук вичитав цьому офіцерові, сказавши, що той надто суворо покарав дикуна за таку незначну провину.

І якщо вже зізнатися чесно, офіцери і матроси інколи були винні самі. От хоча б випадок з новозеландцями. Цьому вискочці Банксу, багатію, який подорожував на кораблі за власний кошт, з юрбою лакеїв і двома малювальниками, примарилось, ніби дикун хоче поцупити в нього кинджал. Дурниці! Тубілець просто вирішив подивитись незнайому річ. Але Банкс вистрілив у новозеландця дробом, а лікар Монкгауз добив його кулею. Цього не знесли навіть терплячі тубільці. Тоді довелося вдатись не тільки до рушниць, але й до гармат. Скільки тоді їх було забито, цих дикунів! Хто рахуватиме…

Але все-таки за першої подорожі такі випадки траплялися не часто. Лейтенант Кук говорив, що потрібно уникати кровопролиття. Він шкодував, що довелось провчити картеччю новозеландців на острові Мера, які вкрали шмат парусини; він розсердився, коли матроси протягнули у вухо таїтянській модниці дужку замка, замкнули його, а ключ викинули в море. Вухо потім довелося різати: замок важив не менше фунта.

Але за другої подорожі, коли вони вирушили на кораблях «Резолюшн» і «Адвенчур», капітан Кук — хай буде вічно світла його пам'ять! — став дедалі частіше зраджувати правила доброго християнина. У бідного капітана Кука почав псуватися характер.

Характер же почав псуватися у Джемса Кука тому, що заздрісні й гордовиті лорди з адміралтейства дали йому чин капітана другого рангу, хоч він безперечно заслуговував за свою першу подорож підвищення в капітани першого рангу. Джемс Кук зрозумів, що коли він навіть здійснить неможливе, його все одно постараються відтіснити, принизити, дорікнути незнатним походженням.

Їхні кораблі знову шукали тоді Південний материк. Із благословенних теплих вод вони ввійшли в царство полярної криги. Треба було мати сміливість і волю капітана Кука, щоб не повернути назад, побачивши плавучі крижані гори, які стикаються одна з одною. Кораблі проникли так далеко на південь, як не проникав ніхто до них. Вони відкрили там «кілька островів і крайні з них назвали Землею Сандвіча. І якщо їм все ж не пощастило знайти Південний материк, то, звичайно, тільки тому, що цей материк існував лише в уяві кабінетних учених. Капітан Кук заявив потім на весь світ, що вій остаточно відкинув гіпотезу про існування цього материка і що навряд чи хто зможе здійснити більше на далекому півдні, ніж здійснив він. Прекрасні слова! Але все ж капітан Кук волів би краще знайти землю, ніж сказати, що коли вона і є, то тільки біля полюса, в місцях, недоступних для смертного…

їхні кораблі за другого плавання знову відвідали не тільки полярні, але й тропічні моря, відкрили великий острів Нову Каледонію.

Так, капітан Кук став забувати свої колишні поради. Інколи він говорив, що варто показати тубільцям у дії вогнепальну зброю, щоб вони відчували силу білої людини. На острові Анамока він сам увігнав у тубільця заряд з мушкета. А яка перестрілка спалахнула на острові Тан! Тубільці відбивались камінням, але що каміння супроти гармат!

І ось ця нещасна третя подорож. Вони мали побувати в південних водах і оглянути там деякі острови, відкриті французами, а потім піти на північ, проникнути через протоки між Азією і Америкою в Північний Льодовитий океан і, обійшовши Американський материк, попасти в Атлантику. Таке завдання міг вирішити тільки капітан Кук, якого після другої подорожі якщо не люди адміралтейства, то вже, в усякому разі, народний поголос називав першим моряком Англії.

За які ж тяжкі гріхи покарав господь цього великого моряка, пославши йому таку смерть? Хіба Джемс не вчинив по-християнськи, простивши диким новозеландцям, які вбили кілька років тому десять моряків з корабля Фюрно? Так, але, з другого боку, цей випадок на Таїті… Вівця, що пропала, коштувала якісь копійки, і, звичайно, треба було заборонити матросам плюндрувати селище таїтян. Адже матроси теж не раз обкрадали плантації остров'ян.