Вадим Гребенников - Радянська криптологія

У 1920 році він разом із сином Романом був арештований ВНК за підозрою у організації незаконного перетинання кордону. Однак у тому же році Роман був звільнений за амністією, а Володимир Іванович – у 1922 році та прийнятий на службу у Спецвідділ у якості експерта. Цікаво, що його син Роман з 1 травня 1921 року вже працював перекладачем-дешифрувальником Спецвідділу.

У 1923 році Крівош-Неманіч був арештований за підозрою у шпигунській діяльності та висланий на 10 років у Соловецький концтабір. У 1928 році він вийшов на свободу та знову став працювати експертом у Спецвідділі. У 1935 році Крівош-Неманіч був звільнений на пенсію, а у 1937 році був арештований його син Роман, співробітник Спецвідділу ГУДБ НКВС.

Завдяки своїм високим професійним здібностям Роман до концтаборів висланий не був і знаходився у Бутирській в'язниці, де успішно працював криптологом. З початком Вітчизняної війни у 1941 році Роман був звільнений та разом з батьком мешкав у евакуації в Уфі. Роман Крівош продовжував свою службу як фахівець-криптограф Спецвідділу НКВС і у 1942 році був нагороджений медаллю «За трудову відмінність». Його батько Володимир Іванович Крівош-Неманіч помер 4 серпня 1942 року в Уфі.

Штатним співробітником Спецвідділу став і талановитий криптолог «охоронки» Іван Зибін. Ще довгі роки він успішно працював у криптослужбі, допомагаючи створювати вже радянську школу криптологів. Перед молодими співробітниками він не боявся розповісти, що у свій час дешифрував деякі листи Леніна! Утім, справа ця була не дуже складною… Подальша його доля на даний час залишається невідомою.

Робота Спецвідділу розпочалася з детального вивчення спадку, отриманого з архівів спеціальної служби дореволюційній Росії. Це були шифри, їх детальний опис, документи з дешифрування, матеріали шифроперехвату. Серед цих документів, зокрема були матеріали з дешифрування шифрів Туреччини, Персії, Японії, інших держав, а також копії і оригінали шифрів США, Німеччини, Японії, Китаю, Болгарії, навчальні посібники тощо.

Співробітники відділу ретельно вивчали ці матеріали, усвідомлюючи важливість своєї роботи. Велику роль в цей і подальший періоди зіграли знання і досвід Зибіна, Крівоша-Неманіча та інших «царських» криптологів. При їх активній участі при Спецвідділі були організовані 6-місячні курси, на яких вивчалися основи криптографії, вирішувалися завдання з дешифрування. На курси набирали людей здібних і грамотних. Перший випуск курсів складався з 14 осіб, п'ятеро з яких пришли на роботу в дешифувальне відділення відділу, останні – в інші відділення.

Необхідною умовою успішної роботи Спецвідділу була наявність матеріалів шифроперехвату. У способах їх отримання зберігалися традиції дореволюційних служб. Окрім зняття копій з шифровок іноземних держав, що проходили через Центральний телеграф або доставлялися дипломатичною поштою, чим займався відділ Політконтроля, було посилено перехоплення шифротелеграм, що передавалися по радіоканалах. З цією метою були задіяні військові радіостанції, надані в розпорядження Спецвідділу радіомовні станції, зокрема радіостанція Комінтерну. Однак недосконалість радіоприймальної апаратури, а також сильна зношеність не могли забезпечити високої достовірності текстів перехоплених шифротелеграм.

Таким чином до труднощів перших років роботи Спецвідділу, пов'язаних із невисокою загальною підготовленістю та нечисленністю особового складу, додавалися труднощі, пов'язані з недоліком і низькою якістю матеріалів для дешифрування. Перед керівництвом Спецвідділу постали завдання організації та налагодження роботи всіх ланок спеціальної служби в країні, включаючи здобуття шифроматеріалів і технічне оснащення радіостанцій. У зв'язку з цим Спецвідділом проводилася робота з розробки та виготовлення спеціальної техніки. У тісному контакті працював Спецвідділ з Закордонним відділом ВНК, контактуючи та маючи зв'язок з агентурою, орієнтованою на здобуття шифрів і кодів.

Зберігся звіт про роботу Спецвідділу за 1921 рік. У ньому, зокрема, було вказано, що з самого початку успішно проводилася розробка та виготовлення нових кодів і шифрів. Тільки за цей рік було введено в дію на різних лініях зв'язку 96 нових кодів. Ця робота співробітників Спецвідділу активно підтримувалася урядом. Характерною для того часу була телеграма секретаря ЦВК СРСР Єнукідзе Бокію, хоча і відносилася вона вже до 2 вересня 1924 року та була пов'язана з закінченням роботи над телеграфним кодом: