Вадим Гребенников - Радянський спецзв'язок

Велику роботу з організації зв'язку революціонери-більшовики провели напередодні жовтневого збройного повстання у 1917 році у Петрограді (нині – Санкт-Петербург). Для керівництва збройним повстанням Петроградська Рада робітничих і селянських депутатів утворила Військово-революційний комітет (далі – ВРК) під головуванням М. Подвойського, який розміщався у Смольному інституті. До складу ВРК увійшов відділ зв'язку, що відповідав за роботу центральної телефонної станції Смольного інституту та підтримку прямих ліній зв'язку з регіонами можливих військових дій.

З перемогою революції Петроградська Рада стала головним виконавчим органом нового уряду. Змінилося і призначення засобів зв'язку: із засобів керування збройним повстанням вони перетворилися в засоби керування державним апаратом. Зв'язок «Смольного» став, власне кажучи, урядовим зв'язком, тому що він став використовуватися винятково для обслуговування вищих державних органів влади. У систему цього зв'язку ввійшли центральна телефонна станція «Смольного», локальні станції, телеграф «Смольного» та Царскосельська радіостанція.

Після утворення вищих органів державного управління – Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (далі – ВЦВК) і Ради Народних Комісарів (далі – РНК) – колишній відділ зв'язку ВРК увійшов у повному складі в апарат ВЦВК. Головним завданням відділу, керівником якого став М.Ф.Андреєв, тепер було забезпечення телефонним і телеграфним зв'язком ВЦВК і РНК. У той час у кожному відомстві не було можливості мати своїх фахівців зв'язку, тому кожен надійний зв'язківець був на особливому рахунку.

Голова РНК В. Ленін наполягав на тому, щоб урядовий зв'язок діяв безперебійно в будь-яких ситуаціях, був якісним і, найголовніше, забезпечував таємність переговорів. Для виконання цих вимог в основу організації зв'язку були покладені наступні принципи: забезпечення зв'язку по дротах, спеціальний відбір обслуговуючого персоналу, встановлення суворого порядку користування засобами зв'язку, застосування спеціальних шифрів і умовних сигналів.

Під час громадянської війни в Радянській республіці активно розвивався військовий зв'язок. Були проведені заходи з метою забезпечення централізованого керівництва військовим зв'язком і чіткою взаємодією органів військового зв'язку з установами Народного комісаріату пошти і телеграфів (далі – НКПіТ). У травні 1918 року до складу НКПіТ був введений відділ військового та військово-морського зв'язку.

Основа урядового зв'язку була закладена в 1918 році при переїзді Радянського Уряду до Москви. Силами фахівців відділу зв'язку ВЦВК, НКПіТ, а також Московської міської телефонної мережі була спроектована та побудована мережа урядового зв'язку в Кремлі. У вересні 1918 року в телефонній кімнаті Кремля був встановлений 100-номерний концентратор прямих проводів «ЦБ-100/20».

У січні 1919 року для роботи на концентраторі, що був встановлений у телефонній кімнаті Голови РНК, були введені 3 посади телефоністок. Із цього моменту концентратор став спеціальним комутатором мережі зв'язку уряду, до якої були включені 104 абоненти. У серпні 1920 року було прийнято «Положення про відділ зв'язку» Кремля.

У вересні того ж року з метою покращення керівництва військовим зв'язком була введена посада Надзвичайного комісара пошт і телеграфів при Головнокомандувачу Збройними Силами республіки. У той же час при штабах фронтів були створені поштово-телеграфні відділи НКПіТ, що відповідали за забезпечення зв'язку Головкому, штабів фронтів і армій. Військовим зв'язком у вищій ланці займалися Центральне управління військових повідомлень, НКПіТ і Головне військово-інженерне управління.

Місяцем пізніше РНК був затверджений вищий орган з керівництва зв'язком у країні – Верховна комісія телеграфного зв'язку (Верхкомтель). У 1918 році активно створювалися радіомагістралі, що зв'язали Москву з найбільшими адміністративними центрами республіки, а також зі столицями Франції, Німеччини та Туреччини.

Наприкінці 1918 року нарком пошти і телеграфів В. Подбельський вніс пропозицію до Управління справами ВЦВК про виведення переговорної станції Кремля з підпорядкування ВЦВК і злиття її з міським телеграфним відділенням при РНК в одне відділення зв'язку. Керівник справами ВЦВК погодився з пропозицією, і до кінця січня 1919 року зявилось 29-е міське відділення зв'язку.

Таким чином, відділ зв'язку перетворився на орган, що відав тільки телефонним зв'язком уряду, що підтверджувалося рядом рішень, прийнятих Презідіумом ВЦВК у жовтні 1920 року та стосувалися, зокрема, відділу зв'язку Кремля. Змінився і статус відділу: після виділення з його складу телеграфного переговорного пункту РНК він ставав підвідділом зв'язку ВЦВК, який відповідав за забезпечення керівників партії та уряду телефонним зв'язком і ставився в подвійне підпорядкування: з питань обслуговування керівників партії та уряду – РНК і ВЦВК, а з технічної політики в частині перевлаштування мережі і підвищення якості зв'язку Кремля – Управлінню Московської телефонної мережі (далі – УМТМ).