Вадим Гребенников - Радянський спецзв'язок

До винаходів Голубицького відносився й комутатор, що дозволяв попарно з'єднувати між собою кілька телефонних ліній. Далі в ході робіт з устаткуванням станцій у Калузі й Катеринославі (1882—1885) він увів багато вдосконалень. Зокрема, щоб звільнити руки телефоністок, які працювали за комутатором, він запропонував гарнітуру – комплект навушника й мікрофона. Павлу Михайловичу належить авторство ідеї селекторного зв'язку на залізничному транспорті та її впровадження. І знову ж першим у Росії, в 1881 році, у своєму родовому маєтку біля Таруси він створив телефонну майстерню, де виготовив більше 100 апаратів.

Голубицький постійно брав участь зі своїми приладами на електротехнічних виставках, російських та закордонних, завойовуючи медалі й призи. Він виступав з лекціями та демонстрував роботу своїх апаратів. Винахідник систематично пропонував свої послуги з телефонізації міст і залізниць, але всі концесії на це були віддані іноземцям. Наполегливість і популярність дозволили йому все ж таки здійснити низку проектів на основі телефонної техніки, створеної ним у Почуєві. Ось основні з них:

– 1883 – введення в експлуатацію телефонної станції для правління Курсько-Харково-Азовської залізниці;

– 1884—1888 – встановлення десяти телефонів на Миколаївській залізниці;

– 1885 – введення в експлуатацію телефонного зв'язку в Катеринославі;

– 1885 – введення в експлуатацію телефонного зв'язку в Калузі;

– 1886 – введення в експлуатацію телефонної станції в Головному штабі в Петербурзі;

– 1888—1889 – випробування потяжного телефонного апарата на Миколаївській залізниці.

Виявлена в Державному архіві Калузької області «Справа про пристрій телефонного сполучення в м. Калузі» розкриває багато сторінок організації зв'язку та техніку її виконання. Спочатку пристрій телефонного зв'язку був доручений механіку урядового телеграфу Семенову, а потім, через незадовільну якість зв'язку, губернатор Калуги запросив для виконання робіт Голубицького. Винахідник надав проект у двох варіантах – з «центральним бюро», тобто комутатором, і без нього. Серед переваг варіанта з «центральним бюро» він відзначив більшу кількість можливих з'єднань абонентів і перспективу розширення мережі. Кожна «абонентська станція», тобто телефонний апарат, монтувалася на полірованій цінній деревині, всі металеві частини були нікельовані. Повна станція коштувала 96 карбованців і за кошторисом вартість усього проекту складала 1824 карбованці. Після здачі мережі в експлуатацію у вересні 1885 року Голубицький здійснював також її обслуговування.

Роботи в Почуєвській майстерні, безумовно, були вершиною творчості винахідника, що викликало заздрість і злість іноземних конкурентів. Неодноразово Голубицький одержував від них пропозиції продати свої патенти й техніку, але незмінно відмовляв. 16 березня 1892 року майстерня в Почуєві була кимось підпалена та згоріла вщент. Пожежа знищила все устаткування, документи, готові телефонні апарати. Голубицький був «зломлений» цим ударом, і це позначилося на його роботі. В 1901 році він покинув Почуєве та переїхав у маєток своєї другої дружини (з першою він розлучився через її подружню невірність) у село Салтико-во Таруського повіту. Тут Голубицький продовжував займатися телефонією, а 27 січня 1911 року помер після важкої хвороби.

Великий внесок у справу військового телефонного зв'язку зробив підполковник В. Якобі (син академіка Б. Якобі). У 1878 році він успішно провів іспити щодо використання телеграфного кабелю для встановлення телефонного зв'язку на далекі відстані. В результаті телефонна техніка була прийнята на озброєння російської армії, а всі телеграфні парки одержали наказ провести іспити телефонів для з'ясування тактико-технічних умов використання нового засобу зв'язку. У 1881 році Якобі розробив мініатюрний телефонний апарат («телекаль»), що призначався для воєнно-польового зв'язку.

Розвиток міжміського телефонного зв'язку в Росії розпочався у 80-х роках XIX століття, раніше, ніж у деяких інших країнах Європи. Восени 1881 року компанія Белла розпочала будівництво телефонних вузлів і мереж у Москві, Петербурзі, Ризі й Одесі. Перша міжміська лінія була побудована між Петербургом і царськими резиденціями в Гатчині (1882), Петергофі (1883) і Царському Селі (1885). В 1885 році московські промисловці профінансували будівництво однодротових сталевих ліній телефонного зв'язку між Москвою й Богородським, Пушкіним, Хімками, Одинцовом, Коломною, Подільським та Серпуховом. У той час зв'язок із цими містами називали «позаміським».