Вадим Гребенников - Радянський спецзв'язок

Ця апаратура двосмугової системи з передачею в лінію несучої частоти працювала в смузі частот 10,4—38,4 кГц. У 1935 році вітчизняна промисловість почала випускати 3-канальну апаратуру ущільнення ланцюгів типу «ОСМТ-35», що працювала в спектрі 6—30 кГц без передачі в лінію несучої частоти. Апаратура забезпечувала автоматичне регулювання підсилення, вищу якість передачі та велику дальність дії. Оснащення центральної та периферійних ВЧ станцій цим типом апаратури ущільнення повітряних ланцюгів дозволило до кінця 1930-х років практично виключити використання на мережі міжміського урядового зв'язку подібної апаратури іноземного виробництва.

Розвиток мережі міжміського урядового зв'язку стимулювався ще і тією обставиною, що у 1930-і роки в СРСР було розгорнуто активне будівництво магістральних постійних повітряних ліній зв'язку середньої і великої протяжності. Необхідність їх введення в експлуатацію диктувалася збільшеними вимогами до системи управління в ході індустріалізації, а також зміцненням обороноздатності держави. У кожному окремому випадку керівництвом НКВС, як правило, виносилося клопотання про передачу наркомату виділених ВЧ каналів для організації урядового міжміського зв'язку.

Починаючи з червня 1936 року до керівництва ВУЗ прийшли люди, обізнані з теорією та практикою організації зв'язку. Начальником відділення був призначений Іван Якович Воробйов, який до цього очолював відділення зв'язку АГУ НКВС. Помічником начальника відділення був призначений Ігор Васильович Вінецький, який у 1928—1936 роках працював на посаді інженера для доручень при заступнику наркома зв'язку та одночасно співробітника ОВ. Старшим техніком-інженером був призначений Михайло Ілліч Ільїнський, молодий фахівець, який вже мав наукові роботи в сфері електрозв'язку.

У 1936 році при будівництві повітряних магістралей зв'язку №№557—558 Харків – Сімферополь було створено станцію ВЧ-зв'язку в Запоріжжі. Наказом по Управлінню НКВС УРСР по Запорізькій області №224 від 03.07.1939р. до штату 2-го спецвідділення (ВЧ зв'язок) додатково було введено 4 посади. Тоді ж на телефонній станції, що ослуговувалася штатом із 4-х осіб, було встановлено комутатор «ЦБ» ємністю на 200 абонентів.

У 1936 році закінчилося будівництво, а у 1939 році була введена в дію щонайдовша в світі повітряна міжміська телефонна магістраль Москва – Хабаровськ з використанням 3-канальної апаратури «СМТ-35» протягом 8615 кілометрів, яка пізніше була продовжена до Владивостока.

У той же час було відкрито станцію ВЧ зв'язку у Севастополі та організовано урядовий ВЧ зв'язок на території Криму при будівництві магістральної лінії Москва-Севастополь через Харків і Запоріжжя. До 1936 року ВЧ зв'язок був встановлений з 12 адміністративними центрами СРСР, зокрема із Смоленськом і Мінськом (1932), Горьким (нині – Нижній Новгород) і Ростовом (1933), Києвом (1934), Ярославлем, Тбілісі і Севастополем (1936). А до 1937 року в мережу ВЧ зв'язку були включені 10 урядових дач Чорноморського узбережжя.

До того ж збільшення кількості периферійних станцій та числа абонентів урядового зв'язку, що ними обслуговувалися, потребувало налагодження виробництва АТС. Тому ще у 1937 році на заводі «Красная Заря» під керівництвом і за безпосередньою участю Ільїнського була розроблена перша міжміська АТС для ВЧ зв'язку на 5 абонентів і 10 каналів «МА-5» та її зменшений варіант на 3 абоненти «МА-3». У 1938 році ця апаратура, що дозволяла здійснювати автоматичне з'єднання абонентів, пройшла державні іспити, а з початку 1939 року поступила в серійне виробництво. А для станцій урядового зв'язку у тому же році була розроблена спеціальна установка – стояк буферного електроживлення, що забезпечував роботу ВЧ станцій у польових умовах і при виході з ладу джерел електроживлення загального користування.

Таким чином, протягом всього трьох років (1934—1937) був здійснений істотний стрибок у галузі розвитку вітчизняних засобів електрозв'язку, що дозволив створити передумови для впровадження на мережі урядового зв'язку каналоформуючої (ВЧ телефонування і телеграфування) та комутаційної апаратури, що відповідала б вимогам часу.

З 7 серпня 1937 року ВУЗ як 8-е відділення увійшло до складу 12-го відділу (оперативної техніки) ГУДБ, який був утворений наказом НКВС №00464. На укомплектовування цього відділу були виділені штати та особовий склад 5-го, 6-го, 7-го, 8-го і 9-го відділень 2-го відділу ГУДБ, 5-го відділення 9-го відділу ГУДБ і спецгрупи 3-го відділу ГУДБ.