Александр Лукин - Співробітник ЧК. Тиха Одеса

— Одну хвилину. А щодо спеціальної групи ви забули?

— Що?

— Та як же! — промовив Олексій, наче досадуючи на безпам'ятність начальства. — Можна вас на два слова? — і кивнув на двері.

Вони втрьох вийшли в коридор.

— Ти при своєму розумі? — накинувся на нього Олов'яников.

— Яка ще спеціальна група?

— Тихо! — схопив його за плече Олексій. — Він тут!

— Хто?

— Цей гад… Лежин!

На мить запанувала тиша. Стало чути, як за дверима жваво розмовляють чекісти. Олов'яников збліднувши спитав:

— Котрий?

— Опасистий, сидить поряд з Демидовим.

— Лисий?

— Так.

Олов'яников і Інокентьєв перезирнулися.

— Арканов… старший уповноважений, — вимовив Олов'яников таким неприродно рівним голосом, що неважко було зрозуміти, яка буря піднялась в душі начальника розвідувального відділу. — Як ти дізнався?

— Запальничка…

Так, це був китайський болванчик, рот якого, коли натискали пружину, розтулявся, і в ньому спалахував вогонь.

Усього два дні тому Олексій бачив його в руках Нечипоренка. Потім він чув, як отаман просив Шаворського передати щось на пам'ять своєму землякові, «незамінному», як називав його «хазяїн». І ось тепер запальничка була в чоловіка, що стріляв у грабіжника на Пушкінській вулиці. Стріляв і не поцілив з тридцяти метрів…

Напружену увагу цього чоловіка Олексій відчув на собі з того самого моменту, як зайшов у кімнату. Спочатку він пояснив це простою цікавістю.

Згорбившись, поставивши лікті на стіл, він сидів якраз напроти Олексія. Його пальці машинально погладжували сріблясте тільце східного божка. Потім, також машинально, він натиснув пружину. Болванчик розтулив рота, і з нього вихопився гострий язичок полум'я…

Олексій повільно одвернувся.

Це не могло бути помилкою або випадком — Олексій уже давно не вірив у такий збіг. Особисто йому все було зрозуміло. Треба тільки доказати, викрити, піймати на гарячому…

— Гляди, Михальов! Арканова переведено з Києва, півроку вже тут. Чи точно знаєш, що це та сама запальничка?

— Абсолютно точно: всього дві таких і є! Та ви самі можете пересвідчитися: у тої фігурки має бути вм'ятина збоку. Петро тому й залишив її собі, а мені дав ту, що краща.

— Ну, припустімо… А не могло бути такого випадку: Шаворський доручив комусь передати запальничку за призначенням, а той попав у наші руки, так вона і потрапила до Арканова?

— Ні, — сказав Олексій, поміркувавши. — Шаворський нікому не доручав зв'язуватися з Лежиним, я б знав. Ну давайте перевіримо. Ви забалакайте з ним, спитайте, звідки така запальничка, а я встряну.

— Гаразд. Тільки не лізь поперед батька в пекло.

— Будьте певні!..

— Треба Демидова попередити, — зауважив Інокентьєв. — Без нього не починайте. Ану, викличте мені його сюди…

Скориставшись з відсутності начальства, чекісти повставали з місць. У кімнаті було сизо від диму. Арканов стояв у простінку між вікнами, завішаними тюлевими занавісками, розмовляв з Демидовим і високим на зріст горбоносим чекістом. Коли зайшли Олов'яников і Олексій, вони рушили до своїх стільців, на ходу гасячи цигарки.

— Нічого, можна курити, — сказав Олов'яников. — Вийшла, товариші, невелика затримка, хвилин п'ятнадцять доведеться почекати. Зараз доставлять сюди одного тинчика, який точно вкаже місце висадки контрабандистів. Демидов, там твоя допомога знадобиться, вийди до Василя Сергійовича.

Демидов вийшов. Олов'яников сів на стілець посеред кімнати, всім своїм виглядом підкреслюючи, що наступні п'ятнадцять хвилин він має намір відпочити. Олексій сів біля нього.

— Ну, братки, — сказав Олов'яников, — дільце нас чекає закрутисте. Таких контрабандистів ви ще не бачили!

Він був помітно збуджений і частіше, ніж завжди, перевіряв, чи на місці його вусики. Чекістам, які добре знали свого начальника, все це говорило про те, що Олов'яников задумав якусь хитромудру комбінацію. Його обступили з усіх боків. Запитань ніхто не задавав, але кожен сподівався щось дізнатися про наступну операцію. Арканов стояв поряд з Олексієм, майже торкаючись його коліном. Олексій зблизька бачив його міцне роздвоєне підборіддя і м'яку округлу вилицю з подряпиною від бритви.

— Либонь, цікаво? — всміхнувся Олов'яников.

— Зрозуміла річ, — сказав хтось.

— Нічого, потерпіть до вечора! Курити є в кого-не-будь?

— Курити почали, Геннадію Михайловичу?

— Буває, бавлюсь під настрій…

— Тютюнцю? Цигарок?

— Якщо вже курити, то давайте тютюн.