Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Поліція полює за ним ось уже дев'ять років, — повідомив старший поліцейський. — А ви таки спіймали його — Він обернувся до Пітера. — Прошу вибачення. — Поліцейський потис руку Пітерові, а потім усім членам команди. — Ця справа з переходом кордону… я вважаю, більше про неї не говоритимемо, га?

Майкл штовхнув ліктем Джіл.

— Глядіть, наступного разу не забудьте взяти з собою суднові документи, — поважно мовив він.

Постановили залишити шахраїв — великих і малих — у трюмі, поставивши біля люка полісмена для охорони. Поліцейський офіцер обмірковунав з Віллемом і його батьком, як підняти на борт барильце а коштовностями, від якого швидко відступала вода.

В розмову втрутився Майкл.

— У нас є маленький ялик, — сказав він. — Я можу спустити його на воду і причепити до нього трос від дерик-крана. Від моєї ваги ялик осяде в воду лиш на кілька дюймів. Що ви на це скажете?

Коли Віллем переклав слова Майкла, поліцейський офіцер схвально кивнув головою.

— Добре! Дуже добре!

Отож за кілька хвилин Майкл уже веслував у ялику — це він завжди робив залюбки. Як тільки підплив під виведену за борт стрілу дерик-крана, Віллем спустив йому трос лебідки. Майкл узяв гак на кінці троса, зачепив його за кільце на кормі ялика і повеслував що було сили до барильця, тягнучи за собою важкий сталевий канат. Ухопившись нарешті рукою за дорогоцінне барильце, він просунув гак у вушко, до якого був прикріплений старий трос. Після цього Майкл подав сигнал рукою.

— Тягніть! — крикнув він. — Тільки не поспішайте. Я стежитиму за барильцем. Гей, заждіть хвилинку!

Скраю мілини в каламутній воді Майклові гострі очі помітили якусь плоску річ, гладеньку й чорну. Підігнавши ялик носом до самого мулу, він засукав рукави, перехилився через борт, витяг її і поклав на дно. І хоч вона набрякла від води й грязюки, Майкл упізнав її зразу, і Керол теж упізнала, коли він перед тим, як обережно покласти в ялик, підняв її вгору і помахав у повітрі. Це була Янова Біблія, яку «хазяїн» зграї узяв із собою, але так і не зміг розгадати її таємниці.

— Тепер тягніть! — крикнув Майкл.

Віллем повільно привів у рух лебідку, трос поступово натягався! Барильце легко поповзло по мулі, а на глибині сховалося під водою. Так само повільно дерик-кран піднімав його вгору, поки воно не виринуло з води, саме під стрілою. Майкл притримав барильце, щоб воно не розгойдувалося. Все вище й вище піднімалися скарби — ось вони вже висять на фут чи два над водою.

— Стоп! — заволав Майкл. — Стоп! — Він помітив щілину — дно барильця почало розходитися — й підігнав, під нього ялик. І дуже вчасно — ту ж мить дно з тріском подалося, і все, що було в іржавому барильці, упало Майклові на ноги, розсипалося і заяскрилося по всьому ялику. Не відриваючи зачудованого погляду від того сліпучого блиску, Майкл узяв жменю різнобарвних іскринок, і пропустив їх крізь пальці. Потім глянув угору на звернені до нього з палуби «Двох братів» обличчя, але й слова не міг вимовити. Він сидів по самі коліна в діамантах, рубінах, перлинах різних розмірів, серед купи коштовностей, що переливалися яскравими кольорами.

Того ж дня надвечір за течією йшов караван з трьох суден, але прямував він уже не до Дордрехта, а до Флісінгена — адміністративного центру провінції Зеланд. Перед вів поліційний катер. У стерновій рубці серед поліцейських був і Майкл. Підлога навколо і столики для карт заставлені були каструлями та сковорідками з «Норця»; тут же стояло відро і навіть глечик для молока. Весь цей посуд по вінця був наповнений коштовностями, які вірний батьківщині старий моряк тієї глупої ночі, коли на нього звідусіль чигала небезпека, так уміло сховав від ворогів. Не поспішаючи, чітко вимовляючи слова, щоб голландці могли його зрозуміти, Майкл розповідав поліцейським історію Янової Біблії і зашифрованого запису, який вони в ній знайшли. Він обережно розкрив намоклу книгу на тій сторінці, де все ще було помітно Янів запис, хоч чорнило дещо розпливлося від води.

За кормою поліційного катера йшла баржа «Двоє братів». Біля величезного стернового колеса випроставшись стояв Віллемів батько, а коло стін рубки Керол і Джіл вдоволено порозлягалися в шкіперових кріслах і дрімали.

На кормі баржі, звісивши ноги в люк, сидів вартовий і раз у раз заглядав у глибину трюму, де на підлозі мовчки скулилися затримані бандити.