Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Ні, ні! — запротестував Майкл. — Нам теж цікаво. Давайте всі не будемо спати цілу ніч.

Пітер похитав головою.

— Ні, — рішуче сказав він, — нам усім треба хоч трохи поспати. Я і Керол вестимемо катер до світанку, а ви з Джіл — вдень, поки ми спатимемо. Запровадимо вахти, як на великих кораблях, тільки мінятися будемо не через чотири години, а тоді, коли нам зручніше.

На вечерю подали солонину із смаженою картоплею, холодні боби та салат. Пітер привітав дівчат з кулінарними досягненнями.

— Саме такою, по-моєму, і має бути справді добра вечеря, — заявив він.

Джіл захихотіла.

— Сподіваюся, що твоя думка про добру вечерю не зміниться через два тижні, — кинула вона. — Бо тобі доведеться їсти це саме щовечора, а може, й щоранку.

— Риба! — зненацька вигукнув Майкл. — Чого ми раніше про це не подумали? Ми зможемо ловити в морі рибу. Наловимо всякої риби.

— Може, наловимо, — погодився Пітер, — а може, й ні. Адже у нас немає вудок.

— Купимо по дорозі! — наполягав Майкл.

— Сумніваюся, чи можемо ми собі це дозволити, — мовила Джіл. — А все ж думка непогана.

— Купімо, — умовляла Керол. — Слухайте! У мене в трохи грошей. Я куплю вудки і все необхідне, якщо хтось буде ловити рибу. Справді, це все недорого коштуватиме, а як наловимо багато риби, то ще й гроші заощадимо.

— Ну, гаразд, — здався Пітер. — Можете збігати за вудкою та гачками в Генлі, поки ми заправлятимемося пальним. Але не розчаровуйтесь, якщо кожного разу, коли закинете волосінь, не витягнете цілу в'язку риби.

Вже зовсім смерклося, коли вони підходили до Кліва. Джіл заснула на своїй койці в кормовій каюті, а Майклові, хоч він і перебрався в носову каюту, від збудження не спалося. Пітер підвів «Норця» до стовпів перед зачиненими ворітьми шлюзу. Як же він здивувався, коли з люка показалася невеличка постать у піжамі.

— Я думав, ти спиш, — сказав Пітер.

— Не можу заснути, — відказав Майкл. — Я хочу допомагати. Дозволь, Пітере, ну, прошу тебе!

— Що ж, помагай. Тільки за умови: ти обіцяєш одразу лягти і більше не вставати з койки, як тільки ми проминемо шлюз.

— Ну, гаразд, — без особливого ентузіазму погодився Майкл. — Обіцяю.

Із шлюзами на Темзі, що мають досить складні механізми, не так-то просто впоратися навіть завидна. А вночі та ще без допомоги доглядача провести катер навіть через один шлюз — діло забарне. А їх же на шляху до Генлі ще цілих сім. Шлюзова обслуга завжди лишала на ніч шлюзи без води, щоб стіни не вкривалися водоростями. Отож судно, яке пливло за течією, не могло увійти в шлюз, поки він не наповниться водою і не відчиняться верхні ворота.

Щоб наповнити шлюз, треба було спочатку опустити заставки на отвори в нижніх воротах, крізь які витікала вода. В деяких шлюзах було по дві донні заставки, в інших — по чотири. Кожну з них рухали з допомогою величезного колеса із спицями, яке треба було обертати доти, доки напрямний стрижень з білою головкою не підніметься до самого верху, а стрижень з червоною головкою не опуститься вниз. Заставки зачинялися як слід тільки тоді, коли всі білі головки опинялися на самому верху. Колеса ж часто дуже туго прокручувалися, і щоб повернути їх, треба було докласти чималих зусиль.

Опустивши донні заставки, треба було наповнити шлюз водою. А для цього повертати такий же ряд коліс біля верхніх воріт, доки червоні головки не піднімуться до самого верху. Важкі заставки відчиняли отвори внизу верхніх воріт, і вода, закипаючи шумовинням, крутячись біля стін у водовертях, ринула в шлюз. Потім наставали хвилини терплячого чекання, поки рівень води в шлюзі досягне рівня річки; аж тепер нарешті можна було відчиняти ворота. Вони теж були дуже важкі і часто ледве поверталися на завісах. Треба було упертися п'ятами в землю і щосили налягати на здоровенний важіль. Лише тоді величезні стулки воріт повільно поверталися, відкриваючи вхід для судна.

Але й це ще не був кінець, бо тільки-но судно пришвартовувалося всередині шлюзу, як треба було знову зачиняти верхні ворота й старанно опускати в них усі заставки. А потім, щоб випустити воду із шлюзу, слід було підняти заставки нижніх воріт. І коли катер нарешті повільно опускався разом з водою в шлюзі, нижні ворота теж треба було поступово відчиняти, щоб судно могло вийти в нижній б'єф.

І так роботи вистачало, а тут знов зупиняйся, причалюй ще раз, зачиняй ворота, морочся з тими заставками, ставлячи їх на місце, — все це здавалося Пітерові зайвим марнуванням часу й сил. Проте нічого не вдієш — доведеться виконувати всі операції якомога швидше й старанніше.