Томас Манн - Сповідь афериста Фелікса Круля

Але в той час, коли сестра була нареченою, доля, висловлюючись фіґурально, кістлявим пальцем уже стукала до нас у двері. Єхидні чутки про стан справ мого бідного батька, що поширились у наших краях, недовірлива стриманість, з якою до нас почали ставитися, біди, які пророкували нашому надто гостинному домові, — все це, на превелике задоволення брудних злостивців, таки збулося, виправдалося й підтвердилося. Ставало дедалі очевидніше, що споживач рішуче відкидає наші шипучі вина. Ні відчутне здешевлення (що, безперечно, не надто сприяло підвищенню їхньої якости), ні спокусливий дизайн реклами, яку мій хрещений Шіммельпрістер, усупереч своїм переконанням, зробив для фірми з чистої люб'язности, не викликали симпатій винолюбної публіки до нашого товару. Останнім часом замовлення вже дорівнювали нулю, і ось одного з весняних днів, напередодні мого вісімнадцятиліття, на мого бідного батька насунулася катастрофа.

У тому ніжному віці я анітрохи не розумівся на комерційних справах, та й пізніше моє фантасмагоричне життя не давало мені можливости набути меркантильних знань. Тому не стану заглиблюватися в предмет, мені майже незнайомий, і обтяжувати читача подробицями професійного краху фабрики шампанських вин. Але про душевне співчуття, яке мені в той час вселяв мій бідний батько, все таки скажу декілька слів. З кожним днем він усе глибше й глибше поринав у меланхолію; це виражалося в тому, що він цілими днями сидів де-небудь на стільці біля стіни з похиленою набік головою, пальцями правої руки неквапливо погладжуючи своє черевце й часто кліпаючи очима. Іноді він їздив до Майнца, — ці сумні поїздки робилися, треба гадати, в надії дістати грошей або знайти які-небудь джерела допомоги; приїжджав він звідти геть пригнічений і раз по раз витирав батистовою хустинкою лоба й очі. Колишня благодушність поверталася до батька, хіба коли він, зав'язаний серветкою, з келихом вина в руці, головував за бенкетним столом, — вечорами в нашому домі все ще збиралося гучне товариство. Але одного разу під час такого зібрання між моїм бідним батьком та євреєм-банкіром, що був чоловіком однієї обвішаної коштовностями особи, виникла дуже неприємна суперечка, яка розвіяла останні ілюзії. Цей банкір, як я тоді довідався, був одним із найнесамовитіших кровопивць, що заманюють у свої тенета невдах і легковажних комерсантів. І незабаром настав той знаменний, фатальний, але для мене все-таки цікавий і насичений день, коли фабрика і контора фірми залишилися закритими, а в нашому домі з'явилася купка поважних панів з холодним поглядом і стуленими губами з метою описати наше майно. На суді мій бідний батько у вишуканих висловах підтвердив свою неплатоспроможність і скріпив папір наївно вигадливим підписом, який я вмів так майстерно імітувати, після чого справу врочисто передали до управління в справах банкрутств.

Того дня через нашу ганьбу, вже відому всьому містові, я не пішов до школи, точніше, до реального училища, закінчити яке, зауважу мимохідь, мені так і не судилося: по-перше, тому, що я анітрохи не приховував своєї відрази до деспотичної обмежености, характерної для цього закладу, і, по-друге, тому, що підозрілі чутки, а потім і повний крах нашого торгового дому налаштували проти мене весь учительський персонал, ба більше, сповнили його ненавистю й зневагою до мене. І цього разу, після банкрутства батька, мене не тільки не перевели на Великдень до наступного класу, а поставили перед вибором — або й надалі терпляче зносити огидні вияви тиранії, у моєму віці вже нестерпної, або піти зі школи і, таким чином, поставити хрест на тих громадських перевагах, які дає закінчення реального училища; та задерикувато усвідомлюючи, що мої особисті якості в стократ відшкодують мені втрату цих жалюгідних привілеїв, я, звичайно, вибрав останнє.

Катастрофа, яка спіткала нас, була непоправна, й мені стало очевидно, що мій бідний батько, відтягуючи її наближення, дедалі безнадійніше заплутувався в тенетах лихварів, адже достеменно знав — торги зроблять нас не просто бідними, а жебраками. Все пішло з молотка — складські запаси (втім, не знаю, хто погодився дати хоча б щербатого шеляга за цю злощасну субстанцію, яка іменувалася шипучим вином); нерухомість, тобто: винні погреби та наш заміський будинок, обтяжені боргами по заставах, які становили більше двох третин їхньої вартости, і відсотки з яких не сплачувались протягом низки років; садові гноми, гриби й тваринки з нашого саду, навіть скляна куля та еолова арфа не уникли цієї сумної долі. Наш дім позбувся всього свого привітного достатку — прядка, строкаті подушки, лаковані скриньки й флакони з пахощами були винесені на аукціон; управління в справах банкрутств не пощадило навіть алебарди й веселі завіси з розфарбованого очерету, і якщо кумедний пристрій над вхідними дверима ще вцілів у цьому розгромі та, як і раніше, тоненько виводив «Життю радійте», то лише тому, що судові виконавці його не помітили.