Грегорі Робертс - Тінь гори

— Я не рятував твого...

— Будь ласка, баба! Довірся мені, повір мені, вони чекають на знайомство з тобою, і дуже важливо, щоб ти прийшов, і в мене вдома буде збіса цікаво!

— Послухай, я...

— Будь ласка! Будь ласка, Ліне!

До нас під’їхали чотири мотоцикли. Це були представники санджайської компанії. Ватажком групи був Раві — молодий солдат у групі тиску Абдулли.

— Агов, Ліне,— мовив Раві. Його очі ховалися за ртутними дзеркальними окулярами.— Ми чули, що кілька скорпіонів снідають в одному з наших місць у форту. Ми саме туди їдемо, щоб вибити з них усе лайно. Хочеш з нами?

Я поглянув на Фарзада.

— У мене вже є плани на сніданок,— відповів я.

— Справді? — здивувався Фарзад.

— Гаразд, Ліне,— сказав Раві, заводячи мотоцикла.— Я привезу тобі сувеніра.

— Прошу, не треба,— мовив я, але він уже від’їхав.

Район форту був на відстані тридцятихвилинної прогулянки від того місця, де ми стояли, і приблизно на такій самій відстані від особняка Санджая. Якщо скорпіони насправді провокували нас на бійку так близько від його дому, то війна, яку Санджай так намагався відстрочити угодами, уже була в нього на порозі.

— Як ти думаєш, може, одного дня вони візьмуть мене з собою? — запитав Фарзад, спостерігаючи, як чотири мотоцикли зникають у бурхливому потоці транспорту.— Було б дуже добре надерти комусь дупу разом з ними.

Я подивився на молодого фальшувальника, якого вирубали буквально вчора ввечері, а він уже думає про те, щоб самому когось вирубати. Це було не жорстокістю чи грубістю, брутальна фантазія Фарзада про братерство була лише хлопчачою бравадою. Він не був гангстером. Він був просто на межі після кількох годин у камері. Він був хорошим хлопчиною в поганій компанії.

— Якщо ти коли-небудь поїдеш з ними і я про це почую,— сказав я,— то власноруч надеру тобі дупу.

Він хвильку про це подумав.

— Ти досі йдеш на сніданок зі мною, будь ласка?

— І не сумнівайся,— відповів я, обіймаючи та ведучи його до свого мотоцикла.

Навіть нині Бомбей залишається містом слів. Усі розмовляють, скрізь і повсякчас. Водії розпитують у водіїв напрямок руху, незнайомці розмовляють з незнайомцями, копи спілкуються зі злочинцями. А якщо ти хочеш надіслати листа або телеграму, то потрібно вказати якогось орієнтира біля адреси доставки, наприклад, навпроти Геера-Панна або біля Купер-Чимні. І слова в Бомбеї, навіть такі несуттєві слова, як «будь ласка», «будь ласка, ходімо», розгортають перед вами пригоди, неначе вітрила.

Фарзад сидів позаду мене на мотоциклі, вказуючи на свої улюблені місця під час нашої короткої поїздки до Колаба-Бек-Бею, біля Кафф-Перейду. Ох, і полюбляв він побазікати, цей малий. Натхненний місцями, які ми проминали, він починав розповідати три історії, але жодну з них так і не закінчив.

Припаркувавшись біля будинку його батьків, я поглянув на величезну будівлю, щонайменше зо три поверхи заввишки разом з гостроверхими горищами. Вражаючий будинок з багаторівневим рельєфним фасадом був одним з трьох і займав обидва боки вулиці, формуючи невеличкий квартал.

З’єднаний зі схожими будинками, що були по сусідству, маєток Даруваллів був наділений фасадом, який так обожнювали ми, фанатики Південного Бомбея, з архітектурним розмахом, успадкованим після британського панування, і виготовленим з місцевого граніту й піщанику руками індійських митців.

Вікна хизувалися вітражними шибками і декоративними кам’яними арками, а захисні ковані спіралі немов обростали елегантними пагонами з металевими візерунчастими листочками. Квітуча огорожа дарувала інтимність і затінювала вранішнє сонце.

Широкі дерев’яні двері, оточені раджастанськими колонами та прикрашені складним геометричним різьбленням, тихо відчинилися, коли Фарзад скористався ключем і провів мене до вестибюлю.

Високий хол з мармуровими стінами було декоровано квітковими гірляндами, що звисали з урн, виставлених у зубчастих нішах. Ароматичні палички наповнювали повітря пахощами сандала. Просто перед нами, навпроти головного входу, зі стелі звисали червоні оксамитові портьєри.

— Ти готовий? — театрально запитав Фарзад, поклавши руку на портьєру.

— Я озброєний,— посміхнувся я.— Якщо ти це маєш на увазі.

Фарзад відтягнув одну портьєру вбік, притримуючи її для мене.

Ми проминули темний прохід і прийшли до складаних дверей. Фарзад розсунув стулки, і я переступив поріг.

Величезний простір, який відкривався за коридором, був настільки високий, що я міг тільки туманно розрізнити деталі його залитих сонцем вершин, а ширина була набагато більшою за будинок власне Фарзада.