Грегорі Робертс - Тінь гори

Я побачив скорпіонів, які наближалися до нас. Побачив людей, які продовжували танцювати позаду. Побачив дітей, собак і літніх людей, які сиділи на піску. Побачив п’ятнадцятьох пожежників, які стояли поміж хатами, а їхні обпалені уніформи ще й досі димілися.

Скорпіони були десь за шістдесят метрів. Вони озброїлися ножами й сокирами. Підпал був першою дією, і вони повернулися, щоб завершити виставу.

Я витягнув свої ножі з піхов і побіг у напрямку скорпіонів. Я сам не знав, що кою. Найважливішим для мене тієї миті було подарувати людям позаду час, щоб зреагувати і втекти. Я почав кричати. Здається, навіть горлати.

Після третього чи четвертого кроку я перестав думати, і щось ніби трапилося зі звуком. Я нічого не чув. Бажання — крила без птахів — пролітали крізь мене, як списи світла.

Тримаючи по ножу в обох руках, я біг тунелем, позбавленим звуку. Я навіть власного дихання не чув. Здавалося, що минула ціла вічність, але я знав, що коли наближуся, то все відбуватиметься занадто швидко.

До мене хтось приєднався. То був Навін, але він не біг поруч, а хапав мене за жилет і тягнув до землі. Я гримнувся так, що аж світ повернувся назад і всі вигуки, крики, сирени накотилися водночас. Після падіння Навін наполовину опинився зверху.

Він на щось показував. Я простежив поглядом за його витягнутою рукою і побачив копів, багато копів, які чимдуж бігли і стріляли. Скорпіони падали чи здавалися. Блискавичний Диліп уже лупцював одного з них.

Ми з Навіном ще й досі лежали на землі. Він посміхався, і плакав, і реготав, і все водночас. Він міцно стискав мене за плече.

Після тієї ночі він мене полюбив, той індійський ірландець, і більше ніколи не дозволив у цьому сумніватись. Інколи наш найхоробріший вчинок — це те, чого ми так і не зробили. А інколи та іскра, що запалює братню любов у братах не по крові — це ніщо як чистий намір.

Ми їздили колами навколо бухти, доки не прибули Абдулла, Ахмед і Високий Тоні. Я розповів Абдуллі все, що знав, а потім ми повернулися до джазового концерту на Бек-Бей.

Колектив уже зник, і там залишилося всього кілька дітей. Вони переказали нам повідомлення від Дідьє — улюбленця серед курців, що той поїхав на зустріч з якимось Джонні Сигаром.

Діва аж підскочила, коли побачила, як ми підходимо до її хатини в нетрищах.

— Що це ти в біса виробляєш, придурку? — вибухнула вона.

— Зі мною все гаразд,— сказав я.

— Та не ти,— гаркнула вона.— Інший придурок. Що ти це ти коїш, воюючи з клятими пожежами? Ти що — усі клепки розгубив?

— Ти була в безпеці з Дідьє,— запротестував Навін.— Мене не було лише годину.

— А хто оберігав тебе? — запитала вона, підходячи, щоб тицьнути його в груди.

Навін радісно вишкірився.

— Чого це ти такий веселий?

— Ти турбуєшся про мою безпеку,— пояснив Навін, крутячи пальцем перед її зухвалим носом.— Ти за мене тривожишся.

— Звісно ж, я за тебе тривожуся. І ти ще називаєш себе бісовим детективом!

— Овва,— сказав Навін.

— І це все, на що ти здатен?

— Овва.

— Якщо ти ще раз це повториш, я огрію тебе горщиком,— пригрозила Діва.— Стули рота і поцілуй мене.

Вони вже майже цим зайнялися, коли почувся запеклий гуркіт каструль і сковорідок, а також гучні голоси. Хтось пробирався нетрищами і дуже галасував.

Навін передав Діву до рук Сити, готуючись утекти через провулки на морському узбережжі. Ми з Джонні Сигаром, Дідьє і Навіном стояли обличчям до єдиного шляху, який вів з центральної частини нетрищ.

Почувся неймовірно гучний голос, що волав англійською. Це була Кавіта Синг. Коли вона зайшла на відкрите подвір’я перед хатиною Діви, ми побачили, що жінка усміхається, а жіноча почесна варта її підбадьорює. Діва повернулася разом із Ситою, аби привітатися з нею.

— Лише для тебе,— повідомила Кавіта, віддаючи Діві газету.— Сьогоднішня передовиця. Вона буде на прилавках за кілька годин, але я подумала, що тобі варто побачити її першою.

Діва прочитала передовицю, передивилася світлини свого батька, передала газету мені і впала Навінові в обійми.

Банду, відповідальну за різанину в маєтку Девнані, нарешті спіймали. Бандити зізнались у злочині й опинились у в’язниці. Це був африкано-китайський злочинний синдикат, який відповідав за більшість фармацевтичних насолод, що незаконно текли через Бомбей до Лагосу.

За словами копів, знищення банди і розкриття вбивства було тріумфом, до якого залучили офіцерів з кількох країн. Тимчасовий генеральний директор «Девнані Індастріз» — Раджеш Джайн — знову закликав зниклу спадкоємицю з’явитися і прийняти свій спадок.