Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ні. Поки що нічого.

— Я наляканий, Ліне,— сказав Скорпіон Джордж, здригаючись від страху.— Всі наші хлопці перевіряли його. Нічого. Він не купує наркотиків, не п’є — навіть пива. Ніяких дівчат.

— Ми доберемося до правди, Скорпе. Не хвилюйся.

— Це дивно,— нахмурився Скорпіон.— Я вже починаю божеволіти, розумієш?

Я вийняв стос банкнот по сто рупій і віддав йому. Скорпіон неохоче взяв їх, але потім усе-таки поклав у потайну кишеню своєї сорочки.

— Дякую, Ліне,— мовив він, зустрічаючись зі мною поглядом.— Я чекав на тебе тут, щоб попросити допомоги, бо не був на вулицях. Сторож мені сказав, що тебе немає вдома. Та коли угледів тебе з Лайзою, то не хотів, щоб вона бачила мене. Я не хотів просити в тебе грошей у її присутності. Вона високої думки про мене.

— Нам усім потрібні гроші час до часу. І Лайза завжди буде високої думки про тебе, незалежно від того, потрібні тобі гроші чи ні.

У нього в очах стояли сльози. Я зовсім не бажав на це дивитися.

— Послухай, вам з Близнюком,— наполіг я, знову ведучи його через дорогу,— вам, хлопці, потрібно запастись усім необхідним, купити шмалі та зняти кімнату в готелі «Франтик». Зостаньтеся там на декілька днів. Ми з’ясуємо, хто цей чоловік, і вирішимо цю ситуацію, домовились?

— Домовились,— відповів він, тиснучи мою руку своєю тремтячою.— Думаєш, там ми будемо в безпеці?

— Готель «Франтик» — це єдине місце, де нормально приймуть вас і ваш стиль життя, Скорпе.

— А... ну добре...

— Той незнайомець не потрапить далі столу реєстрації. Не в костюмі. Не висовуйтесь, і ви будете в безпеці у «Франтику», доки ми не вирішимо цю ситуацію.

— Гаразд. Добре.

Він пішов геть, пригинаючи своє довгов’язе тіло під широкими гілками живоплоту. Я спостерігав за його нічною прогулянкою. Повільно, безтурботно він проходив під кожним ліхтарем,— Чесний Ажо, якому немає чого приховувати, — а потім квапився на темних відтинках вулиці.

Я дав двадцятку охоронцю, який стояв біля мого будинку, і піднявся мармуровими сходами до квартири. Лайза стояла у дверях ванни, доки я приймав душ і розповідав їй про Скорпіона Джорджа і його сивочолого переслідувача.

— Але хто він такий? — запитала вона, коли я вийшов з душової.— Чого він хоче від Зодіаків?

— Гадки не маю. Навін Едеїр, молодик, про якого я тобі розповідав, він на нюх чує адвоката. Він, можливо, не помиляється. Він розумний хлопчина. Так чи так, ми з’ясуємо, хто цей чоловік.

Обсохнувши, я плюхнувся на ліжко біля Лайзи, поклавши голову на її шовковисті груди. Лежачи в такій позі, я насолоджувався її оголеним тілом.

— Ти сподобався Розанні,— мовила вона, змінюючи напрямок розмови за допомогою елегантного руху ніг.

— Сумніваюся.

— Чому? Що у вас сталося?

— Нічого... не сталося.

— Щось таки сталося, коли ви розмовляли на вулиці. Що ти сказав?

— Ми просто... розмовляли про Гоа.

— О ні,— зітхнула вона.— Вона у захваті від Гоа.

— Я так і зрозумів.

— Але ти їй справді сподобався. Навіть попри те, що ти говорив про Гоа.

— Я... не певен.

— Серйозно. Водночас ти їй і не подобаєшся. Але ти їй однозначно імпонуєш.

— Про що ти говориш?

— Коли я вийшла, вона була така зла, аж ладна тобі врізати.

— Справді? Я думав, ми з нею поладнали.

— Якраз те, що вона хотіла врізати, і вказує на її приязність до тебе.

— О... І як це може бути?

— Вона була готова тебе вдарити, але тебе навіть не знає, розумієш?

Я не розумів, але це було вже не вперше: Лайза мала свій особливий спосіб доносити власні думки.

— Ну, зараз я все зрозумів.

— А робила вона свої особливі рухи тілом,— запитала вона,— під час розмови?

— Які особливі рухи тілом?

— Вона імітує біль у спині й починає крутити стегнами. Вона щось таке робила?

— Ні.

— Це добре.

— Добре?

— Так, бо це дуже сексуально, і вона зробила це для мене, а не для тебе.

— Десь тут має бути логіка, у тому крутінні стегнами, я певен, але грець з ними. Однак я спромігся прочитати мову тіла Аннушки.

— Навіть ведмідь зміг би прочитати її мову тіла,— швидко урвала Лайза, ляскаючи мене по руці.

— Де, ти сказала, вона виступає? — розсміявся я.

— Я не казала,— відрізала вона.

У неї на руці бряжчав браслет з мушель. Це був мій подарунок з Гоа. Лайза деякий час відтворювала музику мушель, крутячи зап’ястком, а потім зупинилася, схопивши браслет другою рукою.

— Тобі сьогодні було паршиво? Може, я не мала нікуди тягнути тебе одразу після повернення з поїздки?