Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

Мехті в роздумі потер рукою підборіддя.

Раптом він відійшов од вікна, пройшов через зал, коридор, спустився іншими сходами вниз і вийшов на ґанок.

— Де командир? — спитав він у партизана, що ніс оберемок мокрих дров.

— У кухні обідає.

Партизан упустив важке поліно. Мехті підняв його, поклав собі на плече й бігом подався на кухню. Він кинув поліно біля плити й підійшов до столу, за яким сидів командир бригади.

— Добре, що прийшов, сідай, — зрадів Ферреро.

— Я вже обідав з Карранті, — сказав Мехті й відіслав підлітка в мисливських чоботях, що крутився біля столу. — Я до вас у справі.

Ферреро зрадів ще більше:

— Давай, давай. Полковника нема, так я собі місця не знаходжу. Коли якась справа — легше.

Мехті нахилився до командира:

— Я чув, що останнього тижня ви особисто вели облік продуктів і тютюну?

— Вів і веду. Навіть записую.

— Тоді дозвольте, товаришу командир, подивитися, скільки наявних пачок сигарет записано на сьогодні?

— Можу напам'ять сказати. Було двадцять, вранці після наради я наказав видати чотири командирам загонів.

— Три пачки недавно взяв Карранті для себе, для мене й для Крайнєва.

— От уже цьому роззяві не слід було давати. Куриво — як золото, — пробурчав Ферреро.

— Виходить, лишається всього тринадцять? Можна перевірити?

Ферреро заглянув у стривожені очі Мехті, — видно, недаремно він питає про це, — потім витер хустиною вуса і рот, затис у зубах порожню люльку, встав і наказав одімкнути двері каптьорки, на яких висів замок.

Старик-кухар одімкнув двері н повернувся до плити.

Мехті й Ферреро ввійшли в каптьорку. Мехті став навшпиньки і згріб з полиці всі пачки сигарет.

Їх було чотирнадцять.

— Все зрозуміло, — задоволено промовив він.

— Що тобі зрозуміло? — здивовано спитав Ферреро.

— Карранті узяв звідси дві пачки. А третю — ту, що він дав Крайнєву, — він приніс з собою. Крайнєв поклав її в кишеню й поїхав у Сагу по продукти, — суворо й багатозначно сказав Мехті.

Очі у Ферреро звузились.

— Перехопити! — не так питаючи, як ділячись прийнятим рішенням, промовив він

— Нам треба знати, що він везе в цій пачці. Якщо…

Ферреро доказав за Мехті:

— Якщо там і нема нічого — Крайнєва під будь-яким приводом пошлемо відсиджуватися в одне з далеких сіл. Хай Карранті поки що не бачить його. Коли ж є, — очі Ферреро звузились ще більше, — тоді, справді, все зрозуміло!

Він посмоктав люльку, подумав:

— Давай-но я займуся цією справою. Сам залишайся біля Карранті. Де він?

— Відпочиває.

— А чого це ти так насупився, Михайле?

— Ох, важко мені буде з ним!

— Нічого, тримайся, Михайле!

В очах Мехті спалахнув гнів, рука стиснулась у кулак.

… Карранті справді відпочивав у своїй кімнаті. Він напівлежав на ліжку, підклавши під спину подушку, вкривши ноги ковдрою.

Доба минула вдало. Але він дуже стомився. Щось він швидко почав стомлюватись, Чарлз Беннет, якого у федеральному бюро називали не інакше, як «Беннетом із залізними тросами замість нервів». Гай-гай, перетираються й троси. Та спробуй-но доведи цим молодчикам із Нью-Йорка й Вашінгтона, що такого тягаря, який узяв на свої плечі Беннет, не витримає й залізничний міст! А втім, давно вже відомо, що ситий голодного не, розуміє. Побули б вони хоч один день у його шкурі…

Стемніло. Карранті засвітив свічку. Капнувши стеарином на край стільця, він приліпив її між попільничкою й термосом.

Добре лежати отак — простягшись, ні про що не думаючи… А Крайнєв скоро буде в Сазі. Доведеться ще тижнів два-три походити по лозу ножа. Де там ножа, — бритви. Треба завести бригаду в умовлене місце, а тоді можна буде перебратися і в спокійніший куточок!..

Карранті доторкнувся до пов'язки на лобі — садно трохи боліло. Він знову піймав себе на думці, що дорого заплатив би за склянку хорошого, витриманого коньяку. Ні, потім тріщатиме голова… А голову треба мати свіжу: завтра продовження поєдинку з самим собою, з кожним зустрічним, з Михайлом, з полковником, з Ферреро. Завтра знову треба буде їсти цю паленту, яка має стільки назв, але від цього не перестає бути гидким місивом з борошна, і пити козяче молоко, розведене водою. Завтра доведеться гаряче тиснути руку полковникові за те, що той зумів пустити під укіс папістський ешелон; закликати партизанів до пильності. Не забути б, до речі, ще раз нагадати Крайнєву, що скоро йому передадуть батьківські землі. Хай жде…

Карранті змінив позу. Зашелестіли газети, в безладді розкидані поверх ковдри. Він узяв одну з них.