Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

Якщо неможливо буде попередити німців звичайним шляхом, передайте моє повідомлення розвідувальній службі, вони знайдуть інші способи. Ваш «9-й».

Тон листа був упевнений, але сам Карранті явно нервував. Закінчивши писати, він одкинувся на спинку стільця і провів язиком по гарячих губах. Стукало в скронях. Невеличка рана (він зідрав рукояткою ножа клаптик шкіри на лобі) все-таки давала себе знати. Зараз добре було б випити півсклянки коньяку і лягти спати. Та спати не можна. Думки Карранті зайняті одним: чи запідозрили партизани щось недобре із розстрілом цього дегенерата «двадцять третього», чи все обійшлося благополучно?

Так, почалася крупна гра, Чарлзу Беннету ще не доводилось робити таких рискованих ставок. Там, де росіяни, завжди небезпечно. Треба швидше відіслати листа. Націсти даремно стовбичитимуть у квадраті 11, і, чого доброго, начальство в Штатах вирішить, що Беннет зійшовся з партизанами. Вони можуть це подумати, можуть, — він уже добре вивчив їх за ці роки.

Що й казати, тяжкі часи… Люди бояться власної тіні: підозрюють один одного… Гангстери спокійно зламують вогнетривкі шафи, вбивають, грабують, злодії, не боячись, займаються своєю звичайною справою. І все це вважається нормальним явищем; це не загрожує людині небезпекою. Інша річ — горезвісна «червона небезпека». Верховоди Америки бачать її всюди. Вони можуть вбачати її й у вчинках Карранті. А він же посланий сюди саме для того, щоб перешкодити «червоній небезпеці» поширюватись… і хіба він не боровся проти неї з усіх сил? Хіба вона не лякає і його, Карранті?.. Вона загрожує позбавити його всіх тих «радощів життя», заради яких він терпляче зносить нинішні злигодні, пов'язані з небезпечною діяльністю розвідника: позбавити влади, авторитету, який він встиг зміцнити в вищих колах, і кругленької суми, що лежить в одному з нью-йоркських банків…

Треба швидше послати листа. Якщо Крайнєв передасть його інформаторові в село Сага, то завтра лист буде в Трієсті, а через кілька днів опиниться в руках адресата.

Карранті простягнув руку до куртки, що висіла на стіні, вийняв з її кишені невеличкий пістолет. Нігтем мізинця він підняв інкрустовану дерев'яну щічку на рукоятці: щічка впала на стіл. В рукоятку пістолета був вставлений мініатюрний фотоапарат, завбільшки з жіночий годинничок. Карранті наблизив пістолет до паперу.

Взявши в другу руку електричний ліхтарик, він натиснув кнопку, освітив аркуш і водночас клацнув затвором фотоапарата.

Діючи швидко і спритно, він дістав з шухляди стола пачку дешевих сигарет, дуже поширених по всій трієстинській окрузі, вийняв з апарата металеву касету з плівкою (не товщу і не довшу від шпильки), вклав її в одну з сигарет і старанно запечатав пачку.

Потім Карранті сховав сигарети в кишеню, зім'яв списаний аркуш паперу, спалив його в попільничці, розтер пальцями попіл і висипав його в камін.

Поки що все гаразд. Залишалося благополучно передати пачку Крайнєву — він сьогодні поїде по продукти…

Карранті цілком покладався на цей фокус з касетою. Світлочутливість мікроплівки настільки велика, що коли навіть відкриють касету при червоному світлі, — плівка все одно почорніє. Проявити її можна тільки в особливому розчині, рецепту якого тут ніхто не знає.

У двері постукали. Карранті відчинив.

Перед ним стояв Мехті — гладенько поголений, з зачесаним назад, ще трохи мокрим після миття волоссям, збуджений, з вогниками завзяття в чорних очах.

— Вас викликає командир, товаришу Карранті. Він у складі боєприпасів, — дзвінко сказав Мехті й зайшов до кімнати. На ньому був грубий шерстяний світер і байкові шаровари, що застібалися на ґудзик біля кісточок, трохи вище тупоносих шкіряних черевиків на товстій підошві. Михайло був підперезаний широким поясом, до стегна щільно прилягала маленька кобура з його любимим пістолетом — подарунком Ферреро за «язика», спійманого напередодні різдва.

«Язик» виявився балакучим, і бригада вчинила успішний наскок на казарми, переповнені п'яними гітлерівцями. Згадавши про це, Карранті поморщився.

— Лоб болить? — співчутливо спитав Мехті.

— Дрібниці, подряпина, — недбало махнув рукою Карранті й почав надівати куртку. — Ну, як відпочиваєш? — і собі спитав він.

— Наказано відпочивати, — з жалем знизав плечима Мехті, — от і ходжу цілий день, як неприкаяний.

— Накази треба виконувати, — з жартівливою серйозністю сказав Карранті.

Мехті мацав кишені шароварів, шукаючи цигарок.