Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

В двадцять два роки, працюючи підручним слюсаря, Луїджі Ферреро помітив, що перед ним невідступно стоїть, навіть у сні, кругле, завжди усміхнене лице молоденької штамповщиці з сусіднього цеху. Він одружився з нею. Через три роки вона померла від сухот, лишивши йому сина, який тільки-но починав спинатися на ноги. Луїджі ридав на могилі, а вранці прийшов на завод з сивиною на скронях. На заводі ніхто не дбав про безпеку робітників, і якось одному калабрійському хлопчикові одірвало руку. Робітники припинили роботу. Коли страйк був придушений, одного з його призвідців, Ферреро, підручного слюсаря, вирішили звільнити з заводу. Дізнавшись про це, він розбив шибку в конторі й плюнув в обличчя управителю. Тоді його посадили на три місяці в тюрму. Там він пробув близько року: Ферреро тричі збільшували термін покарання за те, що він не переставав обзивати наглядачів мерзотниками і погрожував спалити тюрму.

Коли його випустили, він дізнався, що помер і син. Луїджі поїхав на інший завод, звідти його також невдовзі вигнали. Він перейшов ще на один завод, потім переїхав до іншого міста… І хоч у Ферреро почали сивіти уже й вуса, він і далі їздив у Турін, сидів на кладовищі біля могили дружини й сина.

Ферреро працював, недоїдав, обурювався, знову сидів у тюрмі. Ніде не було правди. До великої й справжньої правди привела його розмова з Пальміро Тольятті, яка відбулася на квартирі в одного з турінських робітників.

Вони розмовляли довго, і Луїджі закарбував у серці кожне слово Тольятті й міцно, на все життя, полюбив його самого.

Після цієї розмови Ферреро вступив до партії комуністів. Знову робота в Туріні, книги Леніна й Сталіна, підпілля, арешти, страйки, тюрми. Ферреро був у великій пошані в турінській комуністичній організації. Коли почалася війна, він очолив одне з народних з'єднань — ударну партизанську бригаду.

Він віддавав належне знанням і старанності Карранті, але не злюбив його з самого початку. Через кілька днів після прибуття Карранті, присланого в бригаду з штабу корпусу з чудовими рекомендаціями, стався випадок, що надовго запам'ятався Ферреро. Дозорний Дімо Крайнєв, національністю словен, заснув у лісі й проґавив групу фашистських альпійських стрільців. Стрільці оточили далекий пост, партизани відстрілювались, а потім з боєм пробилися крізь вороже кільце і неушкодженими добралися до розташування головних сил. Повернувся кружним шляхом і Крайнєв. Дізнавшись про те, що трапилося, Карранті посадив під арешт і Крайнєва, і ні в чому не винних партизанів, — останніх за те, що вони самовільно залишили пост. Ферреро обурило це рішення; він скасував наказ начштабу, випустив партизанів, а в Крайнєва відібрав зброю, два тижні протримав його під замком на стайні й випустив тільки після того, як знайшов йому місце, від якого всі відмахувалися, — роботу на партизанській кухні.

Карранті визнав, що згаряча прийняв неправильне рішення, але Ферреро побачив у його вчинку вияв несправедливості, а несправедливості він терпіти не міг.

Ферреро похмуро глянув у вікно. За вікном сіялася мжичка. Тонкий сніговий покрив, що лежав на землі, перетворився на слизьку ожеледицю. «Добре, що полковник Сергій примусив людей узяти з собою повсть», подумав Ферреро.

Карранті закінчив нараду.

Ферреро потиснув командирам руки, вийшов на ґанок і почав спускатися сходами вниз, у підвал, де зараз сортували й підраховували боєприпаси.

Карранті, стомлено потягнувшись, склав папери, вийшов у коридор і побрів до своєї кімнати.

Кімната, яку йому відвели, була простора, але захаращена всяким мотлохом І поламаними меблями. Біля вікна стояло акуратно прибране вузеньке ліжко, біля лівої стіни, поряд з каміном, — невеличкий письмовий стіл. Карранті старанно замкнув двері, сів за стіл, дістав з шухляди великий аркуш паперу.

«Нарешті можна взятися за справу», з полегшенням сказав він сам собі. Погриз кінчик ручки, потім квапливо почав писати:

«Я змушений був ліквідувати агента «23». Його пізнав росіянин, заступник командира бригади. Щоб цілком виправдати свій вчинок, довелося точно викласти командуванню бригади Ваші вказівки відносно квадрата 11. До речі, у партизанів чудово налагоджена розвідка, і командир бригади вже має відомості, що в квадрат 11 вступила каральна дивізія німців. Користуюсь нагодою повторити, що наці працюють грубо, і при такій роботі важко розраховувати на успіх.

Будь-якими засобами дайте їм знати: бригада буде виведена мною увечері 31 січня на північний захід від міста Горіціо, на рівнину, за п'ятнадцять кілометрів од залізничної станції. Не раніше полудня тридцять першого в зазначений район несподівано і абсолютно секретно мають бути перекинуті крупні німецькі частини, посилені артилерією і танками. Єдиний шанс на успіх — раптовість, його треба використати повністю.