Игорь Скорин - Хлопці з карного розшуку

Оволодівши увагою хлопців, Огарков змовницьким шепотом попередив їх, щоб не ніяковіли перед начальником карного розшуку, коли він почне кожного перевіряти на хоробрість.

Боровик одразу ж поцікавився, як випробовували його самого, і Огарков, озираючись на всі боки, зашепотів:

— Торік заходжу до начальника в кабінет і, як належить, доповідаю: такий-то прибув для вступу до карного розшуку. Начальник запитує: «Не боїшся?» Відповідаю: «Ні». Тоді він вигукує: «Зніми кепку!» — а сам зі столу виймає здоровенного маузера й одразу — бах! Дивлюсь — у кепці дірка. А він велить одігнути полу піджака і знову — бах! У піджаці теж дірка. Ну, я, звичайно, стою, тримаюся, розумію, що це випробування, перевірка. А він заховав у стіл пістолет, дістав два червінці, сказав, щоб кепку нову купив та піджак заштопав, і оголосив, що мене прийнято.

Біля них непомітно зупинився середнього віку чоловік у напіввійськовому костюмі й теж слухав розповідь. Як тільки Огарков скінчив, він ухопив оповідача за комір.

— Знову брешеш? Хоча б ви його відлупцювали, хлопці! Ану лишень, ходімо до начальника розшуку, він тебе не на страх, а на брехню перевірить.

— Що ви, дядьку Мишо! І пожартувати вже не можна, — ледве видерся захоплений зненацька Огарков.

— Знайшов кого розігрувати! Не турбуйтеся, хлопці, все у вас буде гаразд! — усміхаючись, сказав дядько Миша.

Розмова з начальником карного розшуку і справді виявилася зовсім не страшною. Михайло Миронович Чертов, невисокий, років на сорок чоловік, у міліцейській формі з двома ромбами в петлицях, мав солідний вигляд. Щоправда, суворі риси його обличчя пом'якшувала несподівана широка усмішка. Розмовляв він з хлопцями тепло, по-батьківському. Розпитував про рідних, про навчання та захоплення. Задушевна бесіда привернула до нього комсомольців.

Одначе настрій у них все ж був поганенький. Неждано-негадано звалилася їм на голову нова, незбагненна справа, що в один момент зруйнувала спокійне, налагоджене життя. Тільки Боровик був задоволений: правив теревені, кепкував з товаришів.

— Слухайте! — раптом похопився він. — А де ж усе-таки Льосик? Він так і не з'явився!

Хлопці обізвалися всі разом:

— Та страх узяв Льосика, страх. За годинник злякався!

— Точно!

— Чхати на цього піжона! Обійдемося без матусиних синків! — вирішив Нефедов.

Лайнувши ще раз дезертира Льосика, всі зійшлися на тому, що при нагоді поговорять з ним по щирості.

З дев'яти комсомольців чотирьох направили на роботу до районів, де проживали їхні батьки. П'ятьох — Боровика, Дорохова, Чекулаєва, Колесова та Нефедова — призначили практикантами в Іркутський обласний карний розшук. Усіх прикріпили до досвідчених оперативних працівників і звеліли наступного дня приходити на роботу.

І ось цей день настав.

Сашко згадав, що в інституті, коли вони з Женею Чекулаєвим прийшли по документи, їм сказали, що чекають їх назад після повної ліквідації злочинності. Але ж скільки тоді років виповниться Сашкові? Тридцять? А може, й цілих сорок. Буде вже не до навчання… Отож доведеться, мабуть, забути і про агрохімію, і про ґрунтознавство. Попереду тільки битва зі злочинцями. Учора секретар комітету комсомолу управління, ставлячи його на облік, казав, що карний розшук у міліції найбойовіший відділ, що в ньому працюють найсміливіші, найрішучіші люди. Щоправда, усе це секретар сказав між іншим, для того, щоб він, Сашко, коли станеться щось, приходив до нього за порадою і допомогою. Але ж чи під силу йому ця нова справа? Чи впорається він? Чи виправдає довір'я?

Закутавшись у ковдру, Сашко ніяк не міг зігрітися, його не переставали брати дрожі.

В квартирі було тепло, і він зрозумів, що морозить його не від холоду. Так само холодом брало його щоразу, коли оголошували наступну сутичку з новим боксером. Однак це нервове напруження вмить зникало, тільки-но він поринав під канати рингу. Ось і тепер Сашкові здавалося, що його одразу ж пошлють ловити бандитів, злодіїв або грабіжників. А як їх затримувати? Хто вони, ті майбутні супротивники? Які у них звички? Якої треба дотримуватися тактики, вступаючи з ними в сутичку? Різні чутки ходять про бандитську сміливість. Кажуть, що саночники, які грабують і вбивають перехожих вночі на вулицях, озброєні. Хлопці в інституті розповідали, як на Єрусалимському кладовищі мало не півдня точилася перестрілка з бандитами, які забралися в склеп. А як поводитися, коли одразу ж пошлють когось ловити? І зброї у нього нема. Пообіцяли видати револьвер, коли вони його вивчать і складуть залік із стрільби. До заліку з стрільби він готовий хоч і зараз. Із дрібнокаліберної гвинтівки норму на ворошиловського стрільця склав, з пістолета стріляв хоч і небагато, але виконав норми третього спортивного розряду.