Григорий Гребнев - Втрачений скарб. Інший світ

Місцевість навкруги стала двоїтися. Крізь сірий камінь проступили білі плями табірних палаток, мутною ставала “пінія” над вулканом; на фоні валунів з’явився знайомий чагарник… Місто під прозорою сферою, як далекий міраж, тануло в повітрі… Через хвилину воно зникло, і все навколо стало таким, як і було.

Приголомшені Майгін і Петя хвилину сиділи нерухомо. Майгін міцно стискав руку студента. Нарешті він опам’ятався і повільно обвів широко розплющеними очима знайому місцевість. Петя схопився.

— Що це було, Андрію Гавриловичу? Міраж? Я нічого не розумію…

— А я розумію, — сказав Майгін і простягнув руку до затихлого кулеподібного апарата. — Ми з тобою бачили якусь сторінку далекого минулого, і показала нам її оця куля. Я не міг її відкрити, але зате вона допомогла мені відкрити дещо.

Майгін взяв у руки і став знов, цього разу вже з великою пошаною, розглядати чудесний апарат.

— Я не розумію, як усе сталося, але думаю, що це щось подібне до кінематографа, тільки без полотна і дуже натурально.

— Значить, ви гадаєте, що ми з вами бачили зображення нашого підземного міста, коли воно ще було на поверхні? — тихо спитав Петя.

— Я в цьому певен.

— Чудово! А… як це сталося? Я все-таки не можу зрозуміти, Андрію Гавриловичу.

— Не знаю, Петю. Треба подумати, згадати, як усе було, і, можливо, ми знайдемо ключ до цієї чудесної кульки.

— Я побіжу вниз, Андрію Гавриловичу. Треба негайно розказати Клавдію Володимировичу.

— Біжи і приведи його сюди.

Петя помчав до шахти (Берсеньєв у той час був у підземному місті).

Залишившись один, Майгін обійшов кругом того місця, де вони сиділи з Петею, старанно вивчаючи кожен камінець, кожну травинку. Він хотів знати, що примусило апарат діяти. Але все було на місці, і нічого зайвого Майгін не знайшов поблизу.

— Значить, причина криється десь тут, — вирішив він, сідаючи на те саме місце поруч з круглим апаратом.

“Так… Тепер пригадаємо, Андрію Гавриловичу, що ти з ним робив у той момент, коли він почав гудіти”.

Майгін витяг папіросу і закурив.

“Наскільки я пригадую, нічого такого особливого я не робив. Я говорив, курив… Стоп! Якщо пам’ять не зраджує, я ткнув ось у цей металевий “гривеник” папіросою… Невже від цього?.. Пригадаю точно! Я сказав: “Сьогодні я до того дійшов, що хотів цей “гривеник” цвяхом вибити…” Або щось схоже на це. Правильно! Ї ткнув сюди папіросою… Так, так! Ткнув тліючою папіросою… І після цього все почалося…”

Майгіну страх як хотілося тут же перевірити свою догадку. Він уже підніс папіросу до круглої металевої пластинки, але передумав.

“Підожду Клавдія!” — вирішив він і, глибоко затягнувшись, випустив клуби диму.

Берсеньєв, добре задихавшись, прийшов у супроводі Петі хвилин через три.

— Що трапилось, Андрію? — спитав він.

— Мені здається, ми скоро розгадаємо цю підземну загадку, — відповів Майгін.

І він розповів усе.

Берсеньєв вислухав його з величезною увагою. Зовні він був абсолютно спокійний, лише глибокі складки на переніссі та рух руки, що забирала в жменю і знову розпускала бороду, свідчили про його хвилювання.

— А знаєте, Клавдію Володимировичу, я, здається, знайшов ключ до цієї кульки, — сказав Майгін.

— Якої?

— Тліючий вогник…

— І тут тліючий вогник? — здивовано вигукнув Берсеньєв.

— Чому ж і “тут”? А де ще?

— Поки цей апарат показував вам тут об’ємний кінематограф без полотна, я там, унизу, проробив те саме, що в свій час зробив Нене. Підносив тліючий вогник до дверей у прозорій сфері, і вони то відчинялися, то зачинялись.

— Значить, ви камлали? — сміючись, спитав Майгін.

— Камлав. І не з меншим успіхом, ніж Нене. Цілком ясно: на деякі механізми в цьому місті діє вогонь. Коли Петя розказав, як Нене відчинив двері, я зразу ж вирішив, що на якусь чутливу частину замка, мабуть, подіяло тепло тліючої жаринки. Але про цю свою догадку промовчав, збираючись перевірити її. Я перевірив, і це виявилось фактом.

— Але чому ж двері відчинив тліючий вогник, а не вогонь багаття? — спитав Майгін.

— Таке ж питання виникло і в мене. Відповідь може бути тільки одна: на чутливі пластинки деяких механізмів у цьому місті діє променева енергія, що йде від джерела з температурою не вище і не нижче п’ятисот-шестисот градусів, та й то на певній відстані. Інакше кажучи, це можна було б назвати дією теплових променів спектра — червоних та інфрачервоних.

— Так, це правдоподібно, — погодився Майгін. — Я довго розмахував перед цим кишеньковим “ілюзіоном” тліючою папіроскою, і нічого не сталося. Та досить було мені піднести папіросу до пластинки кулі, почався справжній кінець світу. А зрештою, не знаю. Я ще не перевіряв, чекав вас, Клавдію Володимировичу.