Григорий Гребнев - Втрачений скарб. Інший світ

— Ну от ми і зустрілися з першим жителем “красивого стійбища”, — сказав Майгін. — Думаю, що смерть настигла його несподівано.

— За роботу, друзі! — нетерпляче вигукнув Берсеньєв. — Ще кілька кроків, і ми ввійдемо в підземне місто…

Знову врізалися кирки і лопати в темну стіну підземного ходу, знову Петя і Нене взялися за мішки…

День наближався до кінця. Нене і студент уже втомилися, вони все частіше сідали на камінь коло входу в шахту, щоб перепочити й подихати свіжим повітрям. Голий до пояса, спітнілий і замазаний Майгін уже важко дихав, врубуючись киркою в кам’яну “пробку”, що зустрілась йому на шляху. Берсеньєв похмуро сопів, мовчки відгрібаючи уламки. Нарешті він зупинився:

— Заждіть, Андрію.

Майгін опустив кирку і оглянувся.

— Ми пройшли вже не три, а п’ять сажнів.

— Ну і що ж?

— Вийдіть і відпочиньте, а я перевірю свої підрахунки. Я, здається, помилився.

— Дурниця! На три сажні більше, яка різниця? Дійте, Клавдію Володимировичу, я певен, що лишилось небагато.

— Хлопці стомилися. Вечір надворі. Відкладемо до завтра.

Майгін схопив кирку.

— Ні за що! Хай хлопці відпочивають, лягайте спати і ви, коли хочете, а я копатиму. Всю ніч копатиму, поки не звалюсь або не доберусь до цих анафемських дверей.

— Але ж я міг помилитися, — спробував заперечити Берсеньєв. Незважаючи на втому, йому і самому не хотілося кидати роботу.

— Не повірю. Я знаю вас п’ять років, вчився у вас, Клавдію Володимировичу. Коли б розрахунок робив я, помилка була б можлива, але ви?..

Берсеньєв вийшов із шахти. Він наказав Нене і Петі кінчати роботу і йти спати. Але й тут він зустрів опір.

— Як? — обурився Петя. — Ви хочете увійти в підземне місто без нас? Ну ні, Клавдію Володимировичу, з цим не тільки я, а й Нене не погодиться.

Хлопчисько, мабуть, зрозумів, про що мова. Він енергійно захитав головою, ткнув пальцем у землю і твердо промовив:

— Там… іду…

У цю хвилину з шахти долинув далекий глухий вигук Майгіна.

— Клавдію Володимировичу!

Берсеньєв, Петя і Нене кинулись у шахту і вже з перших кроків зрозуміли все: через довгий, вузький підземний хід тягнулись курні яскраві промені. Падаючи, спотикаючись об каміння і стукаючись головою об низьку стелю шахти, Берсеньєв добрався, нарешті, до Майгіна. Той стояв біля вікна, прорубаного ним у найбільш прозорій сфері, і, жадібно припавши до цієї поки що маленької щілини, розглядав підземне чудо. Коли Берсеньєв підійшов, Майгін, весь сяючи, повернувся до нього і обняв його.

— Ну, що я вам казав? Мій Клавдій Володимирович не з тих, хто помиляється.

Підійшли і Петро з Нене. Вони зразу ж по черзі стали вдивлятися в щілину, наповнюючи шахту захопленими вигуками.

Коли перше захоплення спало, друзі знову взялися за роботу і скоро перетворили щілину у велику світлу вітрину, за якою маленьке печерне місто стояло так близько, що до найближчого будиночка його, здавалось, можна було добігти за чверть хвилини.

Тут виявилося, що підземний хід не привів до прямокутника, який наші підземні мандрівники вважали здалеку за двері, коли розглядали прозору сферу зверху. Але через півгодини, відвойовуючи в застиглої лави все нові фути прозорої сфери і розширюючи свою “вітрину”, невтомні землекопи добрались, нарешті, до темної грані, що піднімалася сажнів на півтора. Незабаром були відриті всі “двері”, і “перед ними великий простір, достатній для того, щоб стулки “дверей” відчинилися, якщо вони взагалі могли відчинятися.

Берсеньєв ретельно оглянув “двері”. Це були дві високі і досить широкі плити з тієї ж прозорої речовини, що і вся сфера. Завісів вони не мали, але біля зовнішнього краю кожної стулки виднілась якась тоненька синя трубка. Можливо, це були осі, на яких стулки поверталися. Стик стулок з’єднувала металева смуга. Ні замка, ні щілини для ключа геологи в “дверях” не знайшли.

Майгін розмахнувся і вдарив киркою по металевій пластинці. Ефект був такий самий, як і при пробі сил на речовині прозорої сфери: пучок сліпучих маленьких блискавок — і жодної подряпинки.

— Ні, доведеться вам, Андрію, сьогодні все-таки переночувати в своїй палатці, — сказав Берсеньєв. — Ми досягли своєї мети, друзі, і на сьогодні з нас досить. Усі ми дуже стомилися. Ходімо пити чай і спати. А вранці побачимо. Завтра, може, придумаємо, як відчинити двері без ключа.

Другого дня Петя і Нене ще до сніданку шмигнули в нову шахту, а Берсеньєв і Майгін взялись оглядати знайдений кістяк. Кістки були темні, майже коричневі — мабуть, вони пролежали в товщі лави багато століть.