Григорий Гребнев - Втрачений скарб. Інший світ

Він підійшов до телефону і взяв трубку:

— Джейк! Номер телефону МВС?..

Джейк уже гортав свою записну книжку:

— Зараз-зараз, мосьє…

Тараканцев підбіг і вирвав у Кортеца трубку:

— Поводьтеся пристойно! Ви в чужому домі!

Кортец розвів руками:

— Але ж ви самі хотіли подзвонити. Чого ж зволікати?..

Тараканцев заходив по кімнаті. Його трясло, мов у лихоманці. Тон Кортеца, його впевненість збили з пантелику нещасного Лжедмитрія. Це ж не жарт — він продав два цінні шедеври російського мистецтва спритному агентові за безцінь… І хто тепер повірить, що він, Тараканцев, не знав, що саме намальовано під жалюгідною мазаниною, під двома посередніми пейзажами?..

Кортец ворушив волосатими пальцями, милуючись грою світла в камінні на перснях, Джейк посилав у стелю незрозумілі сигнали своїми зеленими повіками…

Мовчання тривало хвилини дві. Чути було тільки приглушені зітхання Лірики за стіною та схвильоване сопіння Лютеції Гаврилівни, що припала вухом до дверей.

— Де ці полотна? — спитав нарешті Тараканцев.

— У готелі, мосьє… — подавшись уперед, ввічливо сповістив Джейк.

— Милості просимо завтра вранці до нас, — сказав Кортец. — Прихопіть із собою професора Кончаковського. Він великий спеціаліст по Боровиковському.

— Ні в які готелі я не поїду, — хмуро пробуркотів Тараканцев. — Приїжджайте сюди завтра ввечері самі. Я й без Кончаковського в усьому розберуся…

— Дуже добре! — з неприхованим задоволенням погодився Кортец.

Він був певен, що Кончаковському Тараканцев цієї таємниці відкривати не буде.

Тараканцев сів і замислився.

Кортец підсів до нього і, намагаючись говорити якомога задушевніше, сказав:

— Дмитре Павловичу! Голубе мій! Не гнівайтеся! Звичайно, ви тут ні при чому. Хтось під час революції замазав Боровиковського, щоб не реквізували, — і все. Я обіцяю вам, що як тільки ми з містером Бєльським повернемося з монастиря, ці полотна будуть ваші… Ви можете їх спалити або повідомити про них як про відкриття і прославитися…

— Що ви шукатимете в цьому монастирі? — понуро дивлячись на Кортеца, спитав Тараканцев.

— Там похований боярин Бєльський, друг Івана Грозного. У Джейка є відомості, що в домовину боярина Бєльського покладено один цікавий стародавній рукопис…

— Візантійська антологія Агафія, п’яте століття, — з великою готовністю пояснив Джейк. — До мене потрапила від одного з емігрантів її титульна сторінка…

Він витяг з внутрішньої кишені згорнутий у трубку пергаментний аркуш, приклеєний на ватманський папір, і передав Тараканцеву. Той довго й уважно розглядав його, нарешті повернув:

— Не думаю, щоб ви що-небудь там знайшли. Усе цінне вивезено. Решту взято на облік, зберігається в місцевому музеї.

Кортец засміявся і, легенько поплескавши Тараканцева по плечу, сказав:

— Наше життя осмислене тільки в тому випадку, коли ми щоденно виходимо на полювання за щастям, Дмитре Павловичу. Чому б нам, скромним туристам, не полювати за щастям на півночі Росії, в романтичному старовинному монастирі?..

— Я вже сказав: вам ніхто не дозволить провадити там розкопки, — холодно мовив Тараканцев.

— Мені — ні, а ось цьому юнакові дозволять, — кивнув на Джейка Кортец.

— Чого ви так думаєте? — насмішкувато глянувши на Джейка, запитав господар дому.

— Джейк! Продемонструйте товаришеві Тараканцеву свої документи, — коротко наказав Кортец.

Джейк встав, швидко витяг з кишені бумажник і подав Тараканцеву якийсь папірець. Той розгорнув, прочитав і ахнув: він тримав у руках командировочне посвідчення на бланку своєї установи, з печаткою і за своїм підписом. Так, це був його підпис: дрібний, хитромудрий з вигадливими закарлючками. В посвідченні було сказано, що науковий співробітник Георгій Іванович Богемський командирується для дослідницької роботи туди-то й туди-то…

Тараканцев поправив окуляри й уважно поглянув на Джейка:

“Диверсант?.. Шпигун… А що, як його схоплять?.. Ні! Дурниця!.. Легко можна буде встановити, що посвідчення сфабриковане…”

Він повернув документ і, криво посміхнувшись, сказав:

— Одразу видно, що ви син заможних батьків.

Джейк скромно помовчав і сів на своє місце. Але Кортец весело засміявся:

— Його батьки були зовсім бідні, Дмитре Павловичу. Нехай їм легко буде на тому світі…

Тараканцев підвівся:

— Отже, завтра в цей самий час приходьте до мене.

Не сподіваючись на рукостискання, Кортец вклонився з сяючим обличчям: