Рудольф Лускач - Заповіт мисливця

Старий Родіонович розповідав мені історію багатьох картин, їх особливості. Я набрався сміливості й запитав Орлова, де перебуває його господиня, яка так майстерно володіє пензлем.

Старий мисливець посміхнувся, почухав бороду й пояснив:

— Бачите, моя дружина дещо переборщує в своїй пристрасті. Вона вже не така й молода, але не проминає жодної виставки. І не тільки свої картини виставляє — в неї багато ще й іншої роботи. Саме зараз готується крайова виставка народної творчості Сибіру. До кого ж звернутися в цій справі? Звісно, до Майюл Каундігівни. Знаєте, різні там комітети, комісії, наради, збори, пропозиції та бог знає що ще. А після цього ви ще й питаєте, де моя дружина. Організовує, координує й дає поради художникам, а ми з Тамарою сидимо тут, наче бідні сирітки.

— Тільки, дідусю, не наговорюйте! — засміялася внучка. — Ви ж самі туди бабусю посилаєте. А хто каже: чому тобі не поїхати, їдь! Допоможи їм там, подбай, хай і наші себе покажуть. Та ще й радите, які саме картини слід виставити. Тільки не викручуйтесь!

— Але ти й щебетуха! — вичитав Родіонович внучці. — Я сказав так лише для, того, щоб розмова пішла веселіше, а не точилася тільки навколо мене. І без того вже про мене говорили, говорили…

Про життя Родіона Родіоновича нам і справді розповідали дуже багато, але багато чого недомовили. Що сталося, приміром, з листом Івана Хомича Феклістова? Чи передав його Родіонович? Чи успадкував Андрій батькові багатства в тайзі? Про які скарби, власне, йшлося?

Всі ці питання лишилися невисвітленими, та ніхто й не збирався на них відповідати. Очевидно, старий Феклістов був усе-таки диваком, геологом-ентузіастом і надавав своїм знахідкам набагато більшого значення, ніж вони були варті насправді. Може, йшлося про випадкові родовища золота, такі бліді, що їх взагалі не можна було розробляти старим примітивним способом, і вони чекали, поки в землю вгризуться екскаватори, а в далеких неприступних місцях тайги виникнуть промислові будови та підприємства по видобутку цього дорогоцінного металу.

А може, мова йшла про соболів чи про жень-шень. Я дійшов висновку, що самими здогадами цю заплутану справу не розв'яжеш. Мушу признатися, що я піддався спокусі й запитав Петра Андрійовича Чижова, бо мені не хотілося випитувати про це Орлова.

Але й Петро Андрійович не зміг дати задовільної відповіді.

— Я мало що можу вам сказати, бо й сам нічого точно не знаю. Андрій Феклістов загинув під час першої світової війни, невдовзі після смерті свого батька. Що сталося потім — не знаю. Та все, мабуть, скінчилося з смертю батька й сина. Не сушіть собі над цим голову. Може, колись усе з'ясується, хоч особисто я не дуже високої думки про всі ці «скарби». Бо інакше Орлов знав би щось про них і після Жовтневої революції, безумовно, зробив би все можливе, щоб багата спадщина Феклістова не пропала.

— А як же внук? Він, очевидно, приїхав сюди з певною метою, і мені здається, що справа тут не тільки в соболях.

— Я й не знав, що ви така недовірлива людина. В мене ж є лист від його дядька — біолога Реткіна. Реткін просить, щоб я допоміг йото племінникові дістатися туди, до водиться багато соболів. Йдеться, головним чином, про те, щоб з'ясувати, чи можна переселити звідти живих соболів у місця, де вони жили раніше, але були по-хижацькому винищені. Реткін сам хотів зайнятися цією справою, але, як знаєте, йому перешкодило відрядження в Швецію. Тоді він звернувся до свого власного і єдиного племінника, що, звичайно, цілком зрозуміло…

— Коли не зважати на те, що племінник — геолог і його знання про соболів навряд чи досягають потрібного рівня. Для нього Martes sibellina занадто міцний горішок.

— Отут ви, любий друже, помиляєтесь. Латинською назвою соболя його не застрахаєш. Олег маху не дасть. Він довів нам, що ми робимо велику помилку, залишаючи взимку соболя хоча б на ніч у капкані. Звірятка не мають змоги рухатись, Мерзнуть, дістають запалення легенів і здебільшого гинуть. Олег показав мені навіть нові капкани на соболів. Він хоче випробувати їх уже тепер, восени. Вчора Олег домовився з нашим сільським столяром, щоб той швидко виготував йому ще кілька таких капканів. Сумніваюсь, однак, що тепер, у теплу погоду, йому пощастить щось спіймати.

— Отже, я повинен відмовитись від своїх настирливих думок про те, що Олег має на гадці щось інше, ніж соболі?