Рудольф Лускач - Заповіт мисливця

«Гарний порядок, — гірко подумала Ольга Петрівна, — коли найкращі люди страждають по тюрмах і каторгах».

І все ж з кабінету чиновника жінка вийшла наче вві сні. Вона поїде до свого чоловіка! Життя знову здалося їй радісним, і Феклістова згадала старе східне прислів'я: «Каркання ворони, виття шакала та сичання змії не можуть затримати схід сонця».

Ольга Петрівна наче знову на світ народилась — вона була сповнена надій, для кожного в неї знаходилось привітне слово. Вона з великою радістю поїхала б до чоловіка зараз же, негайно, але з почуттям вдячності Ольга Петрівна на деякий час цілком присвятила себе Майюл — відвідувала з нею театри, концерти та виставки, знайомила молоду сибірячку з життям столиці. Все викликало в Майюл подив і захоплення. Два місяці перебування в Петербурзі відкрили перед нею новий світ, і Майюл надзвичайно швидко призвичаїлась до столичного життя, хоч і виросла в тайзі.

— Ви навіть не уявляєте, який скарб ваша дружина, — казала Ольга Петрівна Орлову. — Вона дуже уважна й кмітлива. До того ж у неї великий хист до малювання, і шкода було б, якби він занепав. Я бачила, як Майюл малювала візерунки для хутра. Це ж справжнє мистецтво! Їй треба вчитися й вчитися. Поки я буду з ними, то допоможу їй здобути принаймні хоч основи знань.

У Петербурзі вже капало з дахів, а ранками над містом висів густий туман. Проте сонце швидко розвіювало його, і вітер відносив рештки брудного клоччя до моря.

— Ми веземо в Сибір весну, — сміялася Майюл, коли разом з чоловіком, Ольгою Петрівною та Андрієм сідала на поїзд на Миколаївському вокзалі.

— Так, весну й радість! — додала Ольга Петрівна.

— Оце так сюрприз буде для вашого чоловіка!

— Це правда. Ні з жандармського управління, ні з каторги не можуть сповістити його про велику ласку вельможних панів, бо не знають, де ховається втікач. Ми привеземо цю звістку самі.

Проте вони не врахували, що Бобров підтримував постійний зв'язок з лікарем каторги. Від нього фельдшер довідався про успіх, яким увінчалась подорож Орлова, й негайно ж розповів про це Феклістову. І от одного чудового дня втікач, якого власті проголосили померлим, з'явився до окружного жандармського управління.

— Подивіться-но на пташку, — глузливо привітав йогоначальник управління, — зачула про велику милость, подаровану їй, і негайно ж прилетіла. Де ж це ми вештались, де зимували?

— В могилі поміж померлими, до яких ви зволили мене записати, — посміхаючись, відповів Феклістов.

— Мовчати! Тут не жартують! Я хочу знати, де ви переховувалися!

— В тайзі, пане офіцер.

— Ви ще скажете мені, що спали у ведмежому барлозі й ведмідь люб'язно зігрівав вас?

— Майже так воно й було. Я жив у покинутій хижі, а їв що доведеться. І хижаки на мене нападали, ось дивіться…

Не встиг жандармський офіцер відповісти, як Феклістов роздягся й показав свої страшні, ледве загоєні рани.

— Гм, цікаво, що саме такий баламут і розбійник живучий, наче кіт. Але хто ж вас лікував? Не будете ж ви запевняти мене, що ці рани зализав вам якийсь доброзичливий ведмідь?

— Не буду. Мене прихистили незнайомі тунгуси, довезли з собою по Лені аж до самого побережжя Північного Льодовитого океану, а там уже мене долікував лікар імператорського флоту.

— Глядіть-но, далеченько літала пташечка, навіть з підстриженими крилами. І чого тільки чорт не змете тих клятих тунгусів кудись у море! Скрізь ці бродячі інородці лізуть нам під ноги!

— Вони підданці нашого царя й мають повне право…

— Мовчати! Мене не цікавлять ваші промови, А про право вам взагалі краще не згадувати. За правом ваше місце на каторзі.

Феклістов мовчки одягався. Брутальний жандармський начальник тим часом розглядав його документи, якийсь час гортав їх і, нарешті, запитав:

— Яке місце ви оберете собі для вигнання? І цю милость, на жаль, вам дано. Ви самі можете визначити, де захочете оселитися.

— Якщо дозволите, я оберу саме цей округ. Сподіваюся, що в вашій особі, вельмишановний пане, я завжди матиму прихильного заступника, — іронізував Феклістов.

Тупий і зарозумілий охоронець царського самодержавства не помітив цієї іронії, поворухнувся на стільці й поблажливо глянув на помилуваного. Потім відкашлявся й почав поважно цідити крізь зуби:

— Я не знаю, яких заступників ви маєте в Петербурзі, та це мене й не цікавить. А щодо мого заступництва, то воно залежатиме від вашої поведінки. Кожного місяця будете приходити особисто до мене. І попереджаю: ніякої агітації, ніяких політичних гуртків і подібних безчинств. Ми будемо тримати вас на мушці, навіть якщо ви знову заберетесь у якийсь ведмежий барліг. Ось підпишіть.