Рудольф Лускач - Заповіт мисливця

Олег посвітив на кусок породи, яка заблищала тьмяним сріблом у променях ліхтаря, зважив грудку в руці й виразно вимовив:

— Молібден!

— Молібден? — перепитав я здивовано.

— Так! Метал молібден, вірніше кажучи, мінерал молібденіт, з якого добувається молібден. Цей мінерал зустрічається на землі в такій кількості дуже рідко. Мій покійний дідусь був людиною надзвичайно прозорливою. Ще тридцять років тому він передбачав, яке величезне значення матиме цей рідкісний мінерал. Тому він так дбайливо оберігав поклади, боявся, щоб скарб не потрапив до рук ненависного царського самодержавства. Здається просто неймовірним, як взагалі дід знайшов цей скарб. Яку треба було мати винахідливість і витримку, які глибокі знання, щоб самому, в тяжких умовах, блукаючи в лабіринтах скельних горизонтів, ходів, шахт і коминів, знайти цей дорогоцінний мінерал. Його ім'я назавжди буде вписано золотими літерами в історію нашої геології.

Олег стояв випроставшись і ліхтариком освітлював печеру. З усіх боків іскрилися сріблясті стіни, западини й виступи. Ця печера теж утворилася внаслідок ерозії — тут не було задухи, бо навколо зяяли отвори, крізь які циркулювало повітря.

— Думаю, що вся ця частина гори складається з молібденіту і дальша розвідка покаже, які запаси мінералу тут залягають, — міркував Олег.

— Напевне, час уже повернутися до товаришів. Вони там сидять і з нетерпінням чекають обіцяної розгадки, остаточних наслідків нашої важкої подорожі.

Олег ляснув себе по лобі й заметушився.

— Звичайно. Я так захопився своїм відкриттям, так сп'янів од радості, що про все забув…

— І про Тамару? — спитав я жартома.

Він голосно зітхнув. Наступила коротка пауза. Нарешті хлопець серйозно відповів:

— Тамари це не стосується. Ви ж самі добре знаєте, що не можна забути того, хто завжди в серці. Ходімо!

Як тільки ми з'явилися у «вікні» білого світу, товариші одразу ж побачили нас і побігли назустріч.

Олег спустився додолу першим і майже впав Тамарі в обійми.

— Олег, Олежка, з чим ви прийшли? — нетерпляче питала дівчина, заглядаючи хлопцеві в очі.

Ми теж пильно дивилися на Олега.

— Двадцять років тому сюди, в цей незвіданий світ скель, — почав геолог свою розповідь, — проник мій дід з своїм вірним товаришем і помічником — Хатангіном, дідом Єменки. Дідусь мій був геологом рідкої вдачі й витримки і після довгих, важких шукань справді знайшов тут неоціненний скарб. Усі ми були певні, що це золото. Так само думав і той бандюга та спекулянт, організатор нападу — Пуговкін. Та ми помилилися. Золото справді є з цих горах, але його значення тут другорядне. Ще вчора я знайшов у печері інший, дуже рідкісний мінерал, який у темряві не зміг роздивитись. Я поклав невеликий уламок породи в мішок, а коли ми підійшли до цієї зогнилої хатини, я побачив на землі багато уламків такого ж мінералу. За багато років вони дуже обвітрились. Тільки розбивши їх, я впевнився, що вони такі ж, як і той кусок, знайдений у печері. Признаюсь, я вагався, поки встановив напевне, що це мінерал…

— Сто чортів з цього пекельного озера! Не тягніть, — перебив Чижов оповідача, — не зловживайте нашим терпінням!

Олег співчутливо посміхнувся і вів далі:

— Золотоносні структури тут залягають у формі кварцових жил. Це ми всі бачили в Співучій печері, де натрапили на одну з таких збіднених жил. Проте в інших горизонтах вона знову збагачується. Я виявив її сьогодні в розширеному проході, що відходить од середини шахти. В цій жилі є трохи золота, але, в основному, вона складається з рідкісного мінералу — молібденіту. В такій структурі супровідними породами бувають здебільшого кварц і слюда. Але тут природа порушила закономірність: малоцінних порід у цьому пласті зовсім небагато. Крім невеликої кількості золота, в ньому майже самий молібденіт. Для нашої країни це справжній скарб!

— Молібденіт, молібденіт… — бурмотів Чижов. — Пригадую, щось читав про цю диковину…

— Так, так, це велика рідкість, — вів далі геолог. — Молібденіт знали ще в давнину. Тоді ж виникла і його назва, бо античні природознавці Діоскарид і Пліній вважали його за графіт і називали molybdaena, тобто графіт. Інші його називали свинцевим блиском. І тільки в тисяча сімсот сімдесят восьмому році шведський хімік Шеєле довів, що цей мінерал нічого спільного з графітом не має, а ще через п'ять років швед Гьольм уперше одержав з нього метал молібден. Молібден, як і золото, розчиняється тільки в царській водці, він крихкий, плавиться лише при температурі дві тисячі двісті п'ятдесят градусів за Цельсієм. Застосовується він, головним чином, у виробництві марганцевої сталі та інших видів високоякісних сталей. Ним покривають також деякі швидкоіржавіючі сталі. Молібден використовують також замість вольфраму у виробництві електричних та електронних ламп усіх видів. Отже, йдеться про поклади, значення яких для нашого радянського господарства важко переоцінити. Я щасливий, що мені, за вашою допомогою, дорогі друзі, випала честь здійснити давні мрії мого славного предка і віддати цей скарб в руки трудового народу!