Леонид Платов - Секретний фарватер

І тільки підпливши до вогнів, Грибов зрозумів, що перед ним не село на березі, а всього-на-всього караван барж.

Готуючись до путини, місцеві рибалки переправлялися на Тендерську косу — як завжди, зі всім своїм домашнім скарбом і живністю…

А втім, професор міг почати лекцію й інакше: із запитання.

— Назвіть найдовший у світі пароплав! — казав він.

Курсанти наввипередки починали хизуватися своєю обізнаністю: “Титанік”, “Куш Мері”, “Нормандія”.

Грибов заперечливо хитав головою. Хор голосів розгублено замовкав.

— Звичайний вантажний пароплав “Харків”, — незворушно оголошував професор. — Протягом місяця корма його була в Миколаєві, а ніс — неподалік від Стамбула.

Грибов не усміхається, тільки в очах його скачуть веселі іскорки. Витримавши паузу, він задоволено пояснює, що біля входу в Босфор є бухта, яку називають Фальшивий Босфор, — настільки схожі обриси їхніх берегів. Одного разу, коли була погана видимість, капітан пароплава “Харків”, вважаючи Фальшивий Босфор за справжній, ввійшов у вузький прохід і посадив судно на каміння. А трюми було напаковано лантухами з горохом. Він розмок у воді, набубнявів і розірвав судно пополам. Довелося спочатку відбуксирувати в док його корму, а потім уже ніс, щоб знову склепати їх разом. Грибов був свідком цієї дивовижної відбуксировки.

Отже?..

Округлим рухом професор поправив манжети, кашлянув. Олівці з готовністю піднялися і очікувально повисли в повітрі. Але жодного з традиційних прикладів не було наведено.

— От шхери! — Професор обернувся до карти Фінської затоки, що висіла на стіні. — Придивіться до них уважно, товариші слухачі і курсанти!..

Північна частина затоки ніби оздоблена на карті бахромою чи мереживом. Такий тамтешній берег. Він складається з численних мисів, перешийків, заток, проток і островів, оточених небезпечними підводними і надводними каменями, які називають у тих місцях “відьмами”.

Це і є шхери.

Виникли вони внаслідок урочисто-повільного просування древніх льодовиків. Колись грізні крижані вали з гуркотом прокотилися тут, здіймаючи водяну пилюку до небес, женучи поперед себе силу-силенну каміння і уламків скель. Проборонувавши північний берег затоки, льодовики спустилися на південь і розтанули там. А шхери — слід від гігантської борони — залишилися.

— Письменник, напевне, помітив би, що природні умови самі по собі загострюють сюжет, — сказав Грибов. — Не беруся судити, я не письменник. Але в шхерах під кінець війни трапився випадок, який, па мій погляд, варто б ввести якщо не в курс кораблеводіння, то хоча б у роман.

Указка прокреслила швидкий зигзаг над картою.

— Так ходять у шхерах. Це лабіринт, до того ж заплутаний. Раз у раз доводиться позирати на створні знаки, особливі орієнтири на березі. їхній механізм чутливий, як годинник. Але одному нашому військовому морякові, який забрався всередину “годинника”, пощастило його розладнати. Він примусив створні знаки служити собі в шхерах. Моряка звали Шубін. Він був мій учень і незадовго перед війною закінчив наше училище. Прізвище його вже належить історії.

Професор побіжно оглянув аудиторію. Приклад брав за живе! Слухають, затамувавши подих. А курсант з медаллю Ушакова, подавшись уперед, навіть нетерпляче розкрив рота.

— Цей район шхер був у руках ворога, — вів далі Грибов. — Шубін ввійшов сюди вночі. Його катер було підбито, торпеди витрачені. Але, воюючи в незвичайних умовах, нашою з вами особливою, “штурманською”, зброєю, він усе-таки зумів посадити на каміння німецький корабель…

— Не просто корабель! Підводний човен!

Аудиторією прокотився гул обурення. Це що за підказка? Перебити професора під час його лекції! Нечувано! Чорт знає що!

Похнюпившись, курсант з медаллю підвівся з місця. Був він високий, по-юнацькому незграбний.

— Прошу пробачення, товаришу капітан першого рангу!

— Але ви маєте цілковиту рацію, — чемно сказав Грибов, зацікавлено вдивляючись у простодушне обличчя, яке паленіло від збентеження. — Я, звичайно обмовився. Шубін посадив на каміння підводний човен, що рухався в надводному положенні.

Він помовчав, чекаючи, чи не скаже курсант ще чогось. Але юнак сів і засоромлено уткнувся в свої зошити.

Обурене перешіптування стихло. І вступна лекція продовжувалась без реплік і пауз, аж поки не протеленькав дзвінок.

Коридори у військово-морському училищі — справжній лабіринт, немов у шхерах.