Леонид Платов - Секретний фарватер

Він сам усміхнувся піднесеності свого порівняння.

Сівши на валун, Олександр витягнув блокнота і швидко накидав крокі місцевості. Йому, як кожному моряку, легше і простіше було зобразити свій маневр на папері, ніж пояснити його словами. Але на цей раз то був хитрий маневр порушника.

Сухопутники схилилися над крокі.

— Що тут? — спитав Олександр.

— Сусідня застава.

— А далі?

— Морська затока. Шхери.

— Ага!

Озеро в цій історії було, звичайно, ні до чого. Тільки справжньому ідіотові спало б на думку ховати щось у такому невеликому і неглибокому озері. На шляху порушника воно з’явилось, як випадкова зупинка, як полустанок. Але де ж була кінцева станція?

Морська затока? Так. Стрибун-аквалангіст, без сумніву, проривався до затоки. Це був хитро задуманий обхідний маневр. Спочатку передбачалася подорож у повітрі на кулі, потім “пересадка” і далі вже морем — з аквалангом під водою.

Де ж він мав намір зробити “пересадку”?

До затоки можна було доїхати лісовою дорогою, але Олександр попросив провести його навпростець — лісом.

На півдорозі стрів його начальник сусідньої застави старший лейтенант Ривчун. Це був веселий міцний куцак, трохи старший за Олександра. Він служив тут уже третій рік і знав на своїй дільниці кожен камінь, кожен кущик, — краще, мабуть, ніж меблі у власній квартирі.

За розмовами Олександр і не помітив, як опинився на березі другого озера.

Ось таким озером лікар, напевно, не лікував би. Бр-р! Похмуро як! Душевний дрож проймає!

Олександр приклав бінокль, вдивляючись у протилежний берег. Щось болісно знайоме промайнуло між нерухомими тихими соснами, в обрисах скель, і зникло.

Став накрапати дощ. Вода потемніла, протилежний берег присунувся. Сосни схилилися на ньому в один бік.

— Шхери, — пояснив Ривчун.

Ну, звичайно ж, не озеро, а шхери! Їх дуже просто переплутати в цьому примхливому озерно-шхерному краї. Крім того, Олександр бачив шхери в останній раз принаймні сім років тому…

Коли він і його супутники зійшли на пагорок, перед ними відкрилася простора затока, що сліпуче блищала у промінні вечірнього сонця. На поверхні її тулилося один до одного безліч лісистих острівців. Деякі з них підступали до берега материка майже впритул.

До одного з цих острівців, таких привітних, на перший погляд, схожих на кошики із зеленню, і прямував порушник. Десь тут, у непевному місячному світлі, мала відбутися метаморфоза. Кенгуру блискавично перетворився б на ящірку, на амфібію.

Однак до якого острова простував порушник?

Оце і треба було з’ясувати.

Весь наступний день Олександр ходив берегом разом із Ривчуном. Того, очевидно, трохи тішило те, що на дільниці його застави криється щось таємниче і нерозгадане — об’єкт загальної схвильованої уваги. Він часом поглядав на свого супутника. Обличчя приїжджого моряка було неуважливе, ніби він щось пригадував.

— Слухайте! — раптом сказав моряк. — За тим он лісочком — дот?

— Руїни дота, — поправив Ривчун, здивовано глянувши на Олександра.

Вони обминули руїни дота.

— А тут, по-моєму, стояла одна зловредна батарея прожекторів.

І це було так. Навколо потрісканих, зсунутих набік бетонних плит густо розрослися бур’ян і м’ята.

— Десь тут мас бути і маячок, — у роздумі сказаз Олександр, озираючись на всі боки.

— Був маніпуляційний знак воєнного часу.

— Ну, правильно, — пробурмотів Олександр. — Біля самої лампи завжди темніше.

— Якої лампи?

— Так кажуть. Біля маяка. Поблизу нього і ховали Вінету.

— Виходить, ви вже бували тут? — спитав Ривчун трохи ображено. — А я стараюсь, пояснюю.

— Ні, на цьому березі не бував, — відповів Олександр. — Але одного разу довелося цілу добу просидіти напроти — отам!

І пейзаж повільно, як обертова сцена, повернувся перед ним на своїй осі.

Олександр уже бачив одного разу цей пейзаж — тільки дуже давно і в іншому ракурсі. Берег, на якому вони стоять з Ривчуном, був у руках ворога. Юнга, “гострозорий всієї Балтики”, стежив за берегом материка у бінокль, ховаючись у кущах на одному острівці.

Минула доба, сповнена тривоги і чекання, і на світанку, в жовтій шаруватій імлі, недалеко від катера Шубіна виплив підводний човен Цвішена…

Так, без сумніву, це сталося саме тут! Звичайно, Вінета має бути десь поблизу.

Та Олександр забув, що все це відбувається в шхерах, двоїстих, потаємних, часом навіть підступних. Шубін, морщачись, називав їх “країною міражів”, а командир острівної бази на Лавенсарі — “шкатулкою із сюрпризами”.