Леонид Платов - Секретний фарватер

Та я хотів розповісти тобі про зустріч із драконом.

Одного разу вночі з дозволу командира я пішов полювати. Десь за півкабельтова від причалу був водопій. Я засів там, щоб підстерегти якусь тварину.

Ніч була місячна. Я погойдувався в човні, якого позичив у будівельників, палив і думав про тебе й про дітей.

Раптом мене полонила туга. Це не була туга за тобою чи за домівкою, я вже звик до неї, якщо до туги можна звикнути.

Це було щось інше, в тисячу разів нестерпніше!

Страх зайшов у мене повільно, як тупе тьмяне лезо. Потім лезо витягли і з силою всадили знову.

Мною заволоділа паніка.

Тікати звідси, тікати!

Але весло випало з рук. Я не міг рушити з місця. Мозок був напівпаралізований.

У лісі протяжно кричала сова. Індіяни називають її “матір’ю місяця”. Коріння дерев переплелося в товсті тугі вузли. Так звиваються гадюки весною. Віття, обплутане ліанами і орхідеями, купалось у воді. Я, ніби зачарований, дивився на чорну воду, боячись оглянутися.

Що це зі мною? Болотяна лихоманка починається інакше. Та й Гейнц загодовує нас хіною — для профілактики. Страх було неможливо пояснити. Я хотів попливти звідси — і не міг!

Соромно признатися, проте я почав кричати. Так, наче злякана дитина, зачинена в темній кімнаті!

Вахтові на нашому підводному човні почули мене. Невдовзі на шлюпці підпливли Курт, Гейнц і ще хтось.

Я пояснив їм, що не можу рушити з місця. Гейнц, як завжди, кинув якийсь жарт.

Але індіянин, що сидів біля руля, мовчав. Він напружено вдивлявся в темряву за моєю спиною. Потім зробив застережливий жест і нібито видихнув зі свистом:

— Сукуруху!

По-індіянськи — це удав!

Мої товариші схопилися за пістолети; Я оглянувся. За десять-п’ятнадцять метрів від човника, на обмілині, засипаній сухим листям, здіймалася конусоподібна маса. Над нею ледве помітно гойдалася маленька голова.

Удав не рухався. Проте при яскравому місячному світлі видно було, як витягується і скорочується довге тіло, коли змій дихає.

Нерухомі очі втупились у мене.

Не можу описати тобі цих очей! Вони світилися в темряві. Однак найстрашніше не в цьому. У них було стільки злеті, нищівної, холодної, мстивої! Так, мстивої! На мене дивився стародавній володар світу, король рептилій, скинутий зі свого трону людиною і витіснений на болота, під коріння дерев!

(Мені довелося ще раз бачити отакі очі, але вже не в заростях тропічної річки. Про це — опісля).

“Схаменись, Венцель! — сказав я собі. — Це лише великий черв’як. Адже твоя рушниця з тобою!”

Проте рушниця важила ледве не тонну. Я насилу підняв її, не цілячись випустив у змія весь заряд. Поруч пролунали постріли з пістолета.

Лезо, яке стирчало між лопаток, зникло! Я випростався…

Потім індіяни виміряли довжину вбитого удава. Вона становила майже п’ятдесят футів!

На будівництві було багато розмов про цей випадок. Індіяни вважали, що змій був ситий, і тільки це врятувало мене.

Дурні! Будь-якими засобами провидіння оберігає тих, кому судилося виконати високу історичну місію!

Проте, гордий з цього, я, чесно признатись, не хотів би повернутися до будівлі на палях.

Тутешні місця — суцільний гадючник. У спеку ми ходили у високих гумових чоботях, похнюпивши голови, боячись наступити на щось вертляве.

А у воді, крім алігаторів, нас підстерігали голчаті скати. Вони нападають на тих, хто купається, і катують їх своїми довгими хвостами. Голки дуже ламкі і залишаються в рані.

Тому, коли нам хотілось освіжитися, слуги поливали нас із відер, процідивши воду.

Так, голчаті скати, змії, алігатори — певно, охорона надійніша, ніж батальйон найдобірніших есесівців!

А дальні підступи до зачарованого замка охороняє риба пірайя. Вона нечувано зажерлива і складається лише з величезної пащі та хвоста.

Багато натуралістів могли б позаздрити нам. Ми спостерігали пірайю в дії.

Колісний пароплав на наших очах ударився об купу каміння і почав тонути. Пасажири і команда опинились у воді. Негайно, ніби під водою дали сигнал, до місця аварії кинулись пірайї.

Після повернення я покажу тобі кілька фотографічних знімків. (Дітям їх дивитися не варто). Знімки унікальні. Гумбольдт, гадаю, багато дав би за них.

Знімки зробив командир. Він наказав винести на палубу розніжку, всівся і почав, спокійно фотографувати те. що відбувалось у воді біля його ніг.