Леонид Тендюк - Смерть в океані

— Пасажири? — розплющив очі, здивовано запитав підвахтовий.

— Частково… — відказав мій супутник. — Будьмо знайомі. Савелій Гудзонович, а це Василь Гайовий, — відрекомендував він і мене.

— Дуже приємно, — зрадів матрос. — Ви що — в тубільців, на островах жили і тепер вирішили емігрувати? — не второпав він, що й до чого.

— Ні, синку, — відказав Толстиков. — Я помічник капітана з «Вихора», а Гайовий такий же, як і ти, матрос.

Рожевощокий хлопчисько підскочив як ужалений.

— Вибачте, товаришу помічник! — стоячи в одних трусах серед каюти, відсалютував він.

— Нічого, нічого, буває,— посміхнувся Гудзонович. — Де тут у вас гальюн? — запитав.

— По коридору ліворуч.

Толстиков пішов освоюватися в колективі, а ми з підвахтовим залишилися удвох.

Товаришам по ремеслу та ще й одноліткам є про що поговорити. Євмен — так звали матроса — теж стерновий, відпочивав перед вахтою.

— То, кажеш, акули понівечили ногу? — перепитав, вислухавши мою сповідь.

— Вони, кляті,— підтвердив я.

— В океані таке трапляється, — знаюче мовив Євмен. — Минулого рейсу у нас на «Гідрологу» мурена старшому механіку палець відкусила. Капітан з тих пір не дозволяє запливати на глибину, і корали ми збираємо лише на мілководді. А там, як ти знаєш, вони не такі гарні — хвилями покришені, ну, й «терновий вінець» [31] Так зветься морська зірка, яка, поїдаючи коралові поліпи, оголює й спустошує рифи. псує.

— Знаю. Я тих коралових атолів набачився і в Індійському, і в Тихому океані — по зав'язку, — навіщось похвастав я.

— А де саме в Індійському океані ти плавав?

— Та майже на всіх широтах. Власне кажучи, добрався аж до «сорокових ревучих».

— Я теж там був — на Кергелені й Крозе.

— Ні, мені до тих островів не пощастило допливти, — відказав я. — На південь від Сент-Поль і Амстердама ми зустріли уламки айсбергів і відразу повернули назад.

— Пляжі на Мадагаскарі так собі, не гарні,— ніби між іншим, як про щось звичне, сказав Євмен. — А ось на Маврікії — чудесні.

— Ти маєш рацію, — погодивсь я. — Маврікійські пляжі просто казкові, але в мене вони залишили страшну згадку: там загинув мій товариш — кочегар Толя Марченко. Заплив у море — і не стало. Мабуть, акули напали.

— Ми на Тромлені каталися на велетенських морських черепахах, — й собі почав хвастати Євмен.

— Я теж там катався на них. Баскі «коники»! А на Сейшельських островах гостював у шукача піратських скарбів — містера Вілкінса.

— Подумаєш, щастя — шукач скарбів! — закопилив губу Євмен. — Нас на Мальдівах [32] Мальдівський архіпелаг у північно-західній частині Індійського океану, до якого входить майже дві тисячі островів. приймав сам Мохаммед Фарід Діді Авал.

— Хто це?

— Хто, хто — султан! — випалив Євмен. Якби зараз хто-небудь сторонній почув нашу розмову, подумав би й не помилився: задерикуваті хлопчиська змагаються в хвастощах.

Але ж те, про що ми говорили, не вигадка — чистісінька правда. Це популяризатори знань, кабінетні мандрівники-географи, хто звіку-роду моря не бачив і не чув його запаху, факти висмоктують із пальця. А нам нічого фантазувати.

— Одне скажу тобі, Василю, — закінчив Євмен. — Зараз для людини загроза не сам по собі океан та його хижі мешканці. Загрозу створили люди. Нафта, мазут, промислові відходи — все плаває на поверхні, за тисячі й тисячі миль від континентів. А радіоактивні продукти? Ти слухав виступ заступника начальника експедиції Генріха Левковича Уткіна?

— Слухав.

— А я, хлопче, був очевидцем, як наші океанологи вивчали радіаційний режим біля островів Палау і виявили цілі райони з небезпечно підвищеною радіацією і як потім раптом незвані гості, американські вояки, під личиною вболівальників за долю тубільців Палау вдерлися на борт «Гідролога». Ось звідки загроза — від двоногих хижаків!

— Коло острова Фунафуті, а сьогодні й неподалік від Абемами теж натрапили на радіоактивні корали, — додав я.

— Занапастили, гади, океан! — вилаявсь Євмен, ідучи на вахту.

Невдовзі повернувся Толстиков — збуджений, веселий.

— Як не дивно, екіпаж «Гідролога», — з порога кинув він, — укомплектований не повністю. Відсутній і помічник капітана. Скажу тобі відверто: роботи тут — непочатий край. Завтра вранці й візьмуся.

Толстиков один із тих, хто ні на мить не вгомоняється, в які б обставини не потрапив, і завжди старається найти або ж сам створити потрібні клопоти. І якщо б він, подумалось, потрапив на дикий острів (а таке, на жаль, сталося!), де кучка тубільців, він, мабуть, за кожним з них ганявся б, аби повчити. От уже вдача!