Леонид Тендюк - Смерть в океані

— …Траплялися ділянки, де радіоактивність перевищувала всі норми, і ми припинили збір коралів. Лабораторні досліди покажуть стан води та мікроорганізмів у ній.

Потім Іван Васильович, гупаючи по сходинах, спустився на спардек, у свою каюту. На горішню палубу, до радіорубки, де, про щось розмовляючи із радистом, стояв капітан, піднявся Толстиков.

Краще б я не слухав того, про що він говорив!

Мова була про мене й Степана. Не знаю, за яким правом Савелій Гудзонович докоряв капітану, що той, мовляв, розвів панібратство й поводиться з нами, матросами, як з рівнею, не дотримуючись у взаєминах субординації.

— Не секрет, що панібратство авторитету не додає,— говорив він. — Ви капітан, вони матроси. І свій плацдарм, так би мовити, треба зберігати недоторканим.

Він навіть навів приклад з життя фараонів. У дитинстві однолітки-друзі — і майбутній володар й свинопас — були рівні. Та коли один з них отримував владу, він, згідно з традицією, начисто відмітав людські стосунки, ніколи не спускався до земного.

Мені стало гидко й боляче до сліз! Я навіть не збагнув, що ж мене так образило в словах Толстикова: зверхність, надумане розмежування між людьми чи неприкрита й нагла зневага до гідності кожного з нас? Мабуть, усе взяте разом.

Авторитет… Хіба не труд, не наша самовіддана праця й чесність повинні його визначати? І чи не ганебно — так вболівати про дотримання дистанції у взаєминах.

«Навіщо він це сказав?» — пекла гризота.

Краще б я оглух і не чув тієї розмови!

…А потім почулась команда:

— Вибрати якір!

Клацнула педаль підйомного механізму — брашпиля. «Вихор» здригнувся: якір одірвавсь від коралового грунту лагуни, і ланцюг, брязкаючи, зміїсто поповз у клюз. [25] Отвір у борту для пропускання швартових ланцюгів.

Приплив уже закінчився, виповнивши лагуну по вінця. Його високі хвилі підхопили наше судно і через прохід Те-Пуапуа винесли в океан.

«Гідролог» знявся з якоря теж.

Прощавай, Фунафуті, крихітна цятко в океані!

За звичкою довго-довго поглядом проводжати острови, на які мене закинула доля й куди, мабуть, уже ніколи не повернуся, я й цього разу стояв на палубі, не відводячи очей від берега.

Та він даленів.

Голубе око лагуни, обрамлене верховіттям пальм, які стриміли на довколишніх острівцях, ніби дивилося в душу. І мені стало сумно, що я ніколи вже не побачу ні цих далеких берегів, ні Корділії…

— Тофаа! Тофаа! — згадавши, як з нами прощалися тубільці з Фунафуті, мовив я.

Атол, ніби марево, непомітно й легкокрило розтав на далекому видноколі.

Уже згодом, невдовзі після того, що трапилося з «Гідрологом», багато газет світу, в тому числі й американських, напишуть про наші злигодні як про трагедію, винуватці якої ті ж таки палії війни, знахабнілі годованці Пентагону. [26] Військове відомство США.

Англійська «Санді таймс» у статті Дуайта Роджера «Зникла експедиція» інформувала своїх читачів лаконічно, без будь-яких коментарів: такого-то числа радянське дослідне судно в районі Маршаллових островів наскочило на рифи й потонуло; «Вашінгтон пост» звинуватила капітана, який буцімто не врахував навігаційних застережень про те, що води тих широт небезпечні для судноплавства.

«Судячи з попередніх повідомлень, — писала «Вашінгтон пост», — «Гідролог» зазнав катастрофи на крайній півночі Маршаллового архіпелагу, очевидно, в районі атола Таонгі або на північний захід від нього, де лежить група островів, зокрема атол Уейк. Безперечно, — зловтішався автор кореспонденції,— капітан радянського судна мав лоцію і, може, навіть зведений лист — 983 — англійських карт. А в лоції чорним по білому зазначено: «Води навколо атола Уейк — військово-морський оборонний район Сполучених Штатів Америки. Без дозволу морського міністра жодному судну відвідувати його не можна».

Розповівши про те, що «Гідролог» працював за програмою Міжнародного геофізичного року, газета французьких комуністів «Юманіте» в статті «Атомні безумці замітають сліди» вказала на причину катастрофи: «Уже біля островів Палау, де «Гідролог» вивчав радіоактивний режим океану, американська вояччина почала заважати дослідникам. Зібраний експедицією матеріал, очевидно, ще раз міг викрити злочинність атомних безумців, і вони пішли на крайність…»

Це відзначили й інші газети світу. Японська «Майніті дейлі ньюс» своє невелике повідомлення про загибель «Гідролога» закінчила так: «Ми пам'ятаємо Хіросіму й Нагасакі, не забули й жертв «Щасливого дракона». [27] В березні 1954 року під час випробування американцями водневої бомби на атолі Бікіні японське риболовецьке судно «Фукурю-мару-5» («Щасливий дракон») потрапило під радіоактивний «сніг» — попіл смерті. Всі двадцять три чоловіки, члени екіпажу «Щасливого дракона», стали жертвою променевої хвороби. Попіл Бікіні стукає в наші серця!»