Василий Ардаматскнй: Я 11–17… Небезпечний маршрут

У гуртожитку, як тільки Окайомов ліг на койку, до нього підійшов, дивно посміхаючись, Коля Борков.

— Товаришу Гудков, начальник кадрів просив вас завтра вранці зайти до нього, — сказав він, уп'явшись в Окайомова косим оком.

Це запрошення Окайомова у відділ кадрів мало свою історію. Кудрявцев, котрий ще тоді, коли стежив за інститутом, не записав номера вантажної машини, що зупинилася напроти інституту, не міг пробачити собі цього недогляду і весь час думав, як його виправити. І раптом він пригадав — у кузові грузовика стояв трон і шофер сказав, що цей трон належить оперному цареві. Кудрявцев пішов у гараж театру — так, того дня театральна машина перевозила декорації «Бориса Годунова» після спектаклю в Палаці культури. Кудрявцев зайшов у відділ кадрів театру і узнав прізвище шофера…

Тільки після цього начальник відділу кадрів вирішив поцікавитись анкетою нового шофера: що він, зрештою, за людина? То він не дає спокою Колі Боркову, а то ось і з держбезпеки питають… Анкета була в цілковитому порядку. Начальник уже хотів був сховати особисту справу, як раптом, перебігаючи поглядом автобіографію, написану шофером, помітив давно вмерле позначення «Крим АРСР». Так, шофер Гудков власною рукою написав, що з сорок дев'ятого до п'ятдесят першого року він працював шофером у «Союзтрансі Крим АРСР». А Крим у цей час автономною республікою вже не був. Начальник відділу кадрів розшукав у театрі Колю Боркова і попросив його сказати новому шоферові, щоб той уранці зайшов до нього.

Потапов і далі жив у страшному напруженні. Окайомов зник. Уже скільки часу не було й натяку на появу його в зоні інституту Вольського. Знову й знову годинами Потапов продумував розстановку сил своєї групи: чи немає десь непомітної щілини, в яку може пролізти ворог. Адже коли що-небудь трапиться, то ніхто його не переконає в тому, що він не винний, що він, мовляв, зробив усе можливе. Винний буде він і тільки він. Відчуття незмірної відповідальності за можливу провину Потапов ніяк не зв'язував із особистою долею. Що усе його життя перед можливим нещастям?! Серце його завмирало від думки, що ось зараз, поки він безпорадно думає, десь діє ворог.

Стук у двері перервав роздуми Потапова. У кабінет зайшов Кудрявцев:

— Дозвольте доповісти, товаришу майор. Я узнав номер машини. Пригадуєте, тієї, що зупинялася коло інституту? Це була машина оперного театру. Номер МЕ-64–07. Прізвище водія — Гудков. Він віз царський трон з опери «Борис Годунов».

— Ну й що? — Потапов роздратовано дивився на Кудрявцева.

— Нічого, товаришу майор. Доповідаю… Царський трон… опера «Борис Годунов» — Це вже було схоже на нісенітницю.

Потапов зайшов до полковника Астангова. І як тільки відчинив двері кабінету і побачив його, одразу ж відчув — трапилося щось дуже важливе. Полковник сидів за столом із скам'янілим обличчям, тримаючи перед очима аркуш паперу. Він наче не помітив Потапова. Але, побачивши його коло столу, анітрохи не здивувався і передав Потапову папірець:

— Дивіться.

На папері трьома акуратними стовпчиками були записані п'ятизначні цифри.

— Розумієте?

— Шифровка?

— Так, Потапов. Наш підшефний з'явився в ефірі, його рація протягом дня працювала тричі з перервами.

— Запеленгували?

— Так. І кожного разу він передавав з іншого місця. Причому перерва між другою і третьою передачею зовсім не велика, а з'явився він хтозна-де. Ось що: подзвоніть-но в міліцію — чи ведуть вони облік машин, що виїздять з міста?

— Заждіть! — майже крикнув Потапов. — Пригадуєте, я доповідав вам про вантажну машину, що зупинялася напроти інституту? Зараз мені сказали, що це була машина оперного театру. — «Царський трон… опера «Борис Годунов», — промайнуло у нього в думці.

— Так? Ну що ж, перевірте і цей варіант. А поки що подзвоніть в міліцію. Дзвоніть звідси…

Черговий з відділу регулювання вуличного руху монотонно диктував Потапову номери машин, що пройшли через приміський контроль.

— Швидше, швидше, — квапив його Потапов.

І ось він чує: «МЕ-64–07, оперний театр, північне і південне шосе…»

— Стоп! Поки що досить. Дякую. — Потапов кинув трубку і занепокоєно подивився на полковника. — Машина оперного театру була на північному і на південному шосе.

— Так… — Полковник повільно пройшов по кімнаті, не дивлячись на Потапова. — Цікаво. Ану лишень подзвоніть у відділ кадрів оперного театру — довідайтесь, хто водій машини.

Потапов ще не встиг пояснити начальникові відділу кадрів, що йому треба, як той сам запитав: