Георгий Брянцев - Голубий пакет

— Покажіть, будь ласка, мені сорочку, — попросив Кость, — краще трикотажну.

Калюжний мовчки, із звичайним сердитим виразом і, як здалося Костеві, дуже повільно повернувся до полиці й почав перебирати на ній кілька різнобарвних сорочок. Він робив це знехотя, ніби знав, що покупець перед ним нічого не вартий, тільки щупає товар і нічого не візьме.

А в Костя дрижала з нетерплячки кожна жилка, і в душі він потроху лаяв свого старшого за повільність. Йому хотілось крикнути: «Та давайте, давайте будь-яку, Митрофане Федоровичу! Ви ж знаєте, що мені це байдуже, а тягнете! Я ж спізнюся!…»

За Костьовими підрахунками вже минуло хвилин зо три.

Нарешті Калюжний виклав на прилавок синю сорочку й завмер у незворушній позі, склавши руки на грудях. Кость швиденько розгорнув її і, забувши спитати про ціну, сказав:

— Ця мені подобається! Беру… Загорніть…

Йому здалося, що в очах Калюжного промайнув докір: ех ти, конспіратор!

Тоді Кость спитав про ціну і, схопивши чек, метнувся до каси.

«Ну, слава богу! — зітхнув він з полегшенням, опинившись на вулиці. — Ще встигну».

Він найбільше боявся зустріти кого-небудь із знайомих і втратити на цьому кілька хвилин, а тому поспішав, опустивши голову і не дивлячись на перехожих.

«Мерщій!.. Мерщій!..» повторював він собі й прискорював ходу.

Повернувшись додому, Кость розгорнув покупку і вийняв з неї аркушик паперу.

Кость був одночасно радистом і шифрувальником. Він знав те, що іншим підпільникам було невідомо. Через нього проходили найсекретніші повідомлення.

Раніше за Чорноп'ятова довідувався він про накази розвідвідділу армії, до його рук для зашифровки потрапляли явки організації та всі донесення про роботу підпілля. Він був зосередженням усіх таємниць.

Ось іще одну таємницю довірено йому. В його руках радіограма фронтові. В ній сказано:

«Нами захоплено пошту із ставки Гітлера на адресу командуючого Н-ською бронетанковою армією генерал-лейтенанта Шторха, документи про заново сконструйований і підготовлений для серійного виробництва надпотужний важкий танк «Дракон». У документах дані про озброєння, броню, потужність моторів і маневреність нового танка, інструкція по застосуванню його в бою.

Документи і креслення займають сто сімнадцять сторінок. Передача по радіо неможлива. Переправити документи за лінію фронту посланцем не наважуємось, рискуємо втратити. Пропонуємо два варіанти. Перший: висилайте людину на відомі явки, за тими ж паролями. Другий: направляйте літака з посадкою на галявину «К» — умови й сигнали повідомимо.

Вашого рішення чекаємо десятого о четвертій п'ятнадцять. Комбат».

Кость так захопився читанням, що не помітив, як зайшла мати.

— Синку! — вигукнула вона. — А подивись лишень на годинника!

Кость повернув голову і завмер: до гудка залишалось чотири хвилини. «Спізнився!»

Він згорнув аркушик і подав його матері:

— Сховайте, мамо! Гарненько!..

Коли за Костем зачинилась хвіртка, мати сумно похитала головою і підійшла до ікони, що висіла в кутку. Прошепотівши молитву, вона перехрестилася, поклонилась і, простягнувши руку, сховала аркушик під ризу Миколи-угодника.

— Спаси його, господи! Відверни від нього всі лиха! — проказала вона вголос. — Він же в мене останній…

У цей час прогудів гудок.

Мати глибоко зітхнула і стомлено опустилась на диван.

Покинута Костем сорочка потрапила їй на очі, і мати гірко посміхнулась. Сорочка вже тричі з'являлася в хаті і тричі зникала. Мати поклала її на коліна, почала складати, і сльози покотилися з очей.

Трьох синів народила вона, вигодувала, виростила, а живий залишився один Кость. Найменший…

Перший сип помер ще задовго до війни; другий, телеграфіст, загинув під час бомбардування станції Горєлов якраз на початку війни.

Кость був набагато молодший за своїх дорослих братів, змалечку він ставився до матері з особливою ласкою. І поки не пішов до школи, цілими днями крутився біля неї, допомагаючи і в хаті, і на невеликому городі. Сусідські хлопчаки прозвали його «матусиним синком».

Коли він підріс, його піклування про матір не зменшилось. Ніякої хатньої, навіть жіночої роботи Кость не цурався. Він бігав на базар і в крамниці по продукти, пиляв і колов дрова, топив груби, носив воду з колонки, заправляв лампи гасом, мив підлогу, намагався ремонтувати взуття. І все це робив безжурно, весело, залюбки.

В окупованому місті Кость з матір'ю залишились випадково. Вони ув'язали манатки, домовились із залізничниками й зібрались виїхати в Омськ до дружини покійного брата. Але вийшло так, що за тиждень до того, як наші війська залишили місто, Костя послали копати окопи в далеке село. А коли він вернувся, про від'їзд пізно вже було й думати: у місто нагрянули гітлерівці.