Александр Насибов - Безумці

Лице у жінки зарум'янилося. Вона спритно обмотала бинтом спотворені й закривавлені кисті хворого. Абст підійшов до столика з інструментом, впиняв з кишені коробочку ампул, відломив у однієї кінчик і втягнув шприцом рідину з ампули. Помічниця оголила й протерла спиртом Бретмюллерові плече.

Абст майстерно зробив укол.

Коли він повторив ін'єкцію, вприснувши ще одну дозу, у жінки затремтіли губи. Вона взяла вату, щоб протерти місце уколу, але Абст витяг з коробочки третю ампулу.

— Дев'ятсот тисяч! — прошепотіла вона.

Замість відповіді Абст знову встромив голку шприца пацієнтові в руку.

Служитель одвіз столик з медичним інструментом, вкотив інший. На ньому стояли тарілки з обідом, пляшка якоїсь води, висока вазочка з апельсиновим желе.

Не минуло й десяти хвилин, як дихання хворого уповільнилося, стало рівніше й глибше. Губи розтулилися, на обличчі виступив слабкий рум'янець.

— Час! — скомандував Абст. Він обернувся до Кана: — Препарат уже діє. Сьогодні все скінчиться швидше. Хочу ще раз нагадати: обережність!

Жінка хутко розповила Бретмюллера. Брезентові стрічки зняли й винесли в коридор. Абст надів білий халат і шапочку.

Вираз очей у Бретмюллера поступово змінювався. Ось хворий повернув голову й оглянув кімнату. Побачивши Абста, зробив спробу підвестися. Служителі допомогли йому сісти, під спину поклали подушки. Потім вони вийшли.

Абст підійшов до хворого, взяв його за руку.

— Сьогодні у вас молодецький вигляд, — сказав. — Пульс близько норми. Словом, діло йде вперед. Скоро ви одужаєте.

— Та я зовсім ослаб, — мовив хворий. — Паморочиться в голові, все пливе перед очима. Ні, ні, не переконуйте мене — я почуваю себе щодалі гірше.

— Дрібниці, — Абст підбадьорливо всміхнувся. — Запевняю, найважче позаду. Лікування йде успішно. І ось доказ: я привіз до вас гостя.

— Я впізнав пана Фрідріха Кана, — байдуже сказав Бретмюллер. — Пан Кан бажає допитати мене? Я згоден сказати все, що знаю.

— Чудово! Ви продовжите свою розповідь, вам поставлять запитання. Але спершу треба пообідати.

Бретмюллер похитав головою.

— Не можу, — прошепотів він. — Мене нудить при самій згадці про їжу. Я нічого не їстиму.

— Гаразд, перекусите пізніше. Може, хочете сигарету?.. Теж ні? Дуже шкода. Я приніс вам болгарські сигарети, найкращі. Куріть, сьогодні можна!

Бретмюллер знову похитав головою. Абст викотив столик з їжею і повернувся.

— Розпочинаємо, — сказав він. — Отже, ви спливли в гроті. Що з вами сталося далі? Не поспішайте, докладніше опишіть грот.

— Так, грот! — Бретмюллер поморщився, хотів було піднести руки до голови і побачив, що вони забинтовані. — Що це? Що з моїми кулаками?

— А ви нічого не пам'ятаєте? — недбало запитав Абст.

На лиці хворого відбилося зусилля думки. Але ось Бретмюллер зітхнув, стомлено хитнув головою.

— Не пам'ятаю, — сказав він. — Уривки якихось кошмарів. Начебто тікав, гатив об щось руками, виривався… Ні, нічого не можу сказати. А що зі мною скоїлося? Невже знову буйствував?

— У вас була криза. Ви намагалися розтрощити кулаками он ту стіну. На щастя, криза минула. Саме тому ви так ослабли. Це природно: організм з усіх сил боровся з страшною хворобою. Боровся і переміг!

— Отже, я житиму?

— Безперечно, — бадьоро підтвердив Абст. — Але розповідайте. Пан Кан дуже занятий, він поспішає в Берлін.

— Не можу. — Бретмюллер довго мовчав. — Дуже хочеться спати…

Абст підвівся. Він був стурбований. Піймавши на собі погляд Кана, ледве помітно кивнув. Це означало: «Поспішайте!».

— Вам пощастило освітити грот? — швидко запитав Кап. — Який він на вигляд?

— Ми застосували переносний прожектор.

— Який він на вигляд? — повторив Кан. — Грот великий? Якої висоти склепіння? Чи є розколини в стінах, пустоти, тунелі?

— Грот величезний. Склепіння губляться в темряві. Зверху звисають сталактити. Їх безліч. З деяких капає волога.

— Стіни грота стрімкі?

— Місцями вони спадають до води полого. Наче укоси.

— Тому з води можна вийти?

— Так. Там принаймні два таких місця. Ми і скористалися ними. Ми вилазили все навкруги — шукали виходу з підземелля. Пошуки тривали понад добу. Було знайдено багато великих порожнин у стінах, своєрідних печер у печері.

— Є й наскрізні печери?

— Печер багацько, але наскрізних ми не знайшли. Порожнина наглухо закупорена.

— Як же ви опинилися на волі?

— Виплив через той самий тунель. У мене був аварійно-рятувальний респіратор.