Микола Трублаїні - Шхуна «Колумб»

— Кого ж це так рано несе? — питав сам себе стерновий, і тільки, коли всі троє зійшли на пристань, впізнав у тій дівчинці Ясю Знайду. За кілька хвилин рибалки й дівчина були на шхуні.

Коли шкіпера не бувало, його завжди заступав Левко. Стерновий та юнга ждали його наказів. Моторист пройшовся по палубі, оглянув рубку, де вже замили сліди крові, поламану щоглу, мотор, підняв рукою кілька риб, понюхав, кинув назад і звернувся до товаришів:

— Лікар сказав, що наш шкіпер зможе повернутися на шхуну не раніш зими… За тиждень чи два Марко їде до міста складати іспити в технікум. Там він, мабуть, і залишиться… Треба думати про набір нової команди на «Колумб».

— Нікуди я зараз не поїду, — швидко відповів юнга.

— Чому?

— Товариші, я не хочу вас зараз покидати, — хвилюючись, відповідав хлопець. — Мені шкода нашого старого «Колумба», я хочу діждатись, коли наш дядько Стах вийде з лікарні, коли поставимо нову щоглу, коли… — голос його став тихший і повільніший, — коли водолази обшукають дно моря, підіймуть піратський човен, знайдуть тіло Люди Ананьєвої і ми поховаємо її. Тільки тоді я поїду вчитися… Чергові набори моряків до технікумів ще будуть зимою і навесні.

Всі мовчали. Моторист щось зважував:

— Що ми йому скажемо? — спитав Левко у стернового.

— Хай лишається, — відповів Андрій і обняв Марка. В тих обіймах страхітливого, але щирого рибалки юнга відчув палку любов і приязнь.

— Гаразд, — коротко, по-діловому промовив Левко. — Ти згоден, і я згоден. Значить, одноголосна згода всього екіпажу. Тепер у мене є пропозиція: поки наш дядько Стах у лікарні, давайте вправлятися на шхуні втрьох. Згода?

— Згода, — відповіли його товариші.

— Але нам потрібний тимчасовий шкіпер.

— Левко! — сказав юнга.

— Ні, — перебив його Левко, — пропоную обрати шкіпером того з нас, хто виявив найбільше відваги й спритності в боротьбі з ворогами.

— Ні, ні, мене ні, — сказав майже сердито Андрій. Хоча в усіх був серйозний настрій, але ніхто не міг утриматись від посмішки, а сам стерновий, прикривши долонею обличчя, лукаво скривився.

— Значить, голосуємо? — сказав Левко. — Шкіпером «Колумба» — Марка Завірюху.

Марко рішуче відмовився. Він не погоджувався, доводячи, що шкіпером мусить бути Левко, а він працюватиме мотористом. Коли проти нього виступили моторист і стерновий, тоді юнга заявив, що команда неповна і два чоловіки не можуть обирати одного.

— Мені можна вас попросити?.. — звернулася до рибалок Яся, що досі сиділа мовчки.

— Слухаємо, Ясочко! — обернувся до неї Левко.

— Тепер вас троє залишилося на шхуні. Один буде шкіпер, другий моторист, третій стерновий. А я прошу, щоб ви мене взяли до себе юнгою. Я вмію варити, прибирати, правити човном, перебирати рибу, а всього, що треба, я навчусь…

Сказавши цю довгу для неї промову, дівчинка змовкла. Рибалки лагідно дивились на неї.

— Я не проти, — перший висловився Андрій.

— Молодець, Ясю! — скрикнув Марко і потис їй руку.

— Екіпаж у повному складі, — додав стерновий. — Давайте ж обирати шкіпера. Ясю, ти за кого, за Левка чи за Марка?

— За Марка, — відповіла дівчинка.

— От молодець! — сказав Левко, потиснувши їй обидві руки, а потім звернувся до Марка: — Абсолютна більшість команди просить тебе виконувати обов'язки шкіпера.

Марко Мусив погодитись.

— Товариші, я дякую вам за довір'я і обіцяю його виправдати, а зараз давайте зніматися з якоря. Стерновий, підіймай якір і розгорни шхуну. Юнга, допоможи стерновому. Моторист, включай на малий хід.

За десять хвилин «Колумб» залишив Соколину бухту. Шхуна йшла під мотором і парусом, приладнаним до обламаної щогли. Всі взялися до своєї роботи. Юнга готував біля рубки сніданок. Юний шкіпер стояв на носі шхуни, дивився в блакитну далечінь над морем, дихав свіжим холодним повітрям і думав про пережиті дні боротьби та праці.

На Торіанітовому горбі робота не припинялася і на хвилину. За кілька днів професор Ананьєв постарів, голова стала майже біла. Він ходив згорбившись, спирався на палицю. Проте так само, як і раніш, багато працював, особливо у хімічній лабораторії, обладнаній у маленькому дерев'яному баракові. Там уже було одержано перший гелій, що зберігався в металевих і скляних балонах. Хоча цінне обладнання, закуплене в Америці, загинуло разом з «Антопулосом» на дні моря, але один з радянських заводів узявся у рекордно короткий строк виготовити необхідне устаткування. Геологічний комітет обіцяв найближчим часом надіслати на Лебединий острів нову партію дослідників разом з професором Китаєвим. На торіанітовому горбі ставили намети, почали будувати приміщення на зиму і одночасно, за проектом професора Ананьєва, налагоджували, так би мовити, кустарне виробництво гелію.