Микола Трублаїні - Шхуна «Колумб»

Глибина вісімдесят п'ять метрів: густі сутінки, майже темрява, навіть тоді, коли на ясному небі стоїть сонце у зеніті. На кам'янистому грунті ростуть маленькі кущики червоних і сталево-синіх водоростей. Не всяка риба запливає на цю глибину. Це ще не океанські глибини в тисячі метрів, де давить тиск у сотні атмосфер, куди лише окремі смільчаки спускаються у гідростатах та батисферах, але це вже той бік глибинного порога, смертельно небезпечного для людини.

На цій глибині можна натрапити на потоплі пароплави та кораблі, що їх рідко тривожать водолази. Деякі з них лежать багато десятків років, і хтозна, скільки ще лежатимуть, поки підіймання їх стане легкою справою. Хай ще лежать і зберігають свої таємниці та дорогоцінності.

За сотню, приблизно, кілометрів від Лебединого острова на такій глибині лежав дивної форми корабель, без щогл, але з виступом, схожим на капітанський місток, з двома маленькими гарматами й низенькими поруччями навколо палуби. Досвідчене око моряка чи водолаза пізнало б у тім кораблі підводний човен. І хоча не дивно зустріти сучасний «Наутілус» [11] «Наутілус» — назва фантастичного підводного корабля з роману Жюля Верна «80 000 кілометрів під водою». на такій глибині, але поведінка цього човна могла б здивувати. Довгий час лежить він без руху. З прогнутого борту тоненьким струмком спливає вгору нафта, дивно загнуте стерно глибини, а головне — не чути в ньому ніяких ознак життя, наче екіпаж вимер або причаївся, остерігаючись надводних суднорозвідувачів з найчутливішими гідрофонами.

Проте, коли б спустився сюди водолаз і припав вухом до стінки затопленої рубки, то вчув би якийсь невиразний шелест за тією стіною, в проміжку між бойовою рубкою та Центральним постом управління.

На жаль, не видно там водолазів. Проникнемо ж нашою уявою за металеву стінку в середину підводного човна.

В маленькій каюті, розташованій в центральній частині підводного корабля, чується тиха розмова. Коли б каюту освітити промінням сильного прожектора, можна було б побачити на корабельній койці чоловіка в одежі моряка, із забинтованими рукою та боком, з дико страхітливим виразом очей, в яких був відчай і жах, а за крок від нього на стільці світловолосу дівчинку років сімнадцяти з мигдалевидними зеленими очима в яких світилася висока мужність і напружена думка.

Дівчина та була Люда Ананьєва, а на койці лежав поранений звіром пірат. Вже минуло багато часу з моменту, як підводний човен остаточно спинився, а його командир разом з Анчем, скориставшись рятівними масками, викинулись на поверхню, затопивши для цього бойову рубку

Протягом першої години, відколи Люда і шпигун залишились тут удвох, вони майже весь час мовчали. На посту в центральному управлінні довго дзвенів телефон і, нарешті, замовк. Дівчина не вийшла туди, а поранений не міг цього зробити, коли б навіть схотів. Можливо, в розпачі він нічого не чув. Обом було ясно, що їх разом з тими, хто перебував у інших приміщеннях корабля, залишили вмирати на морській глибині. Ніхто не прийде їм на допомогу, про них навіть нікого не повідомлять. Про це свідчило два трупи в центральному посту управління. Командир підводного човна і шпигун турбувалися лише про себе; вони тепер зберігатимуть таємницю плавання та загибелі піратського підводного корабля.

Люда обдумувала становище. З розмови пірата і шпигуна, коли вони покидали човен, вона дізналась про глибину, на якій він лежав, і розуміла, що вибратись відціля без спеціальних приладів або сторонньої допомоги неможливо. Піратський підводний човен загинув, але частина його екіпажу ще жива і чекає смерті. Навряд чи ці люди добровільно згодні загинути заради того, щоб зберегти свою таємницю. Адже вони обізнані з подібними випадками аварій підводних човнів та способами рятування на цих глибинах. Вона хотіла побалакати, спитати, що можна вигадати в такому становищі. Дівчина вирішила поговорити із своїм пораненим сусідом.

— Слухайте, як вас назвати?

— Антон, — почулося з темряви після короткого мовчання.

— Скажіть, які є способи рятуватися з такої глибини?

— В нашому розпорядженні таких способів нема… Якщо тим двом, що викинулися з човна, вдалося врятуватися… вони могли б сповістити про нас, але навіть у такому випадку навряд чи водолазам вдасться витягти нас з цієї глибини.

— Це що, неможливо?

— Фактично, майже ні.

— Ви кажете, майже…

— На цю глибину водолази спускаються. Але для цього потрібно дуже багато часу. Припустимо, що нас знайдуть і човен підіймуть. Та поки закінчаться підйомні роботи, ми загинемо без повітря.