Ілля Ільф - Золоте теля

— Все одно, сідайте, — закричав Козлевич у розпачі. — Підвезу без грошей. Пити не будете? Голими танцювати проти місяця не будете? Ох! Покатаю!

— Ну що ж, скористуємось з вашої гостинності, — сказав Остап, сідаючи поруч з шофером. — У вас, я бачу, добрий характер. Але чому ви гадаєте, що ми здатні танцювати голяком?

— Тут такі,—відповів шофер, виводячи машину на головну вулицю, — державні злочинці.

Його гнітило бажання поділитися з кимсь своїм горем. Звичайно, краще було б розповісти про свої страждання ніжній зморшкуватій мамі. Вона б пожаліла. Та, мадам Козлевич давно вже померла з горя, коли дізналася, що її син Адам починає набувати собі слави як злодій-рецидивіст. І шофер розповів новим пасажирам всю історію падіння міста Арбатова, під руїнами якого зараз борсався його зелений автомобіль.

— Куди тепер їхати? — журно закінчив Козлевич. — Куди податися?

Остап відповів не одразу. Багатозначно глянув на свого рудого компаньйона і сказав:

— Всі ваші біди виникають від того, що ви шукаєте правду. Ви просто ягня, недозрілий баптист. Прикро спостерігати в колі шоферів такі занепадницькі настрої. У вас є автомобіль — і ви не знаєте, куди їхати. У нас гірші справи — у нас нема автомобіля. Зате ми знаємо, куди їхати. Хочете, поїдемо разом?

— Куди? — запитав шофер.

— До Чорноморська, — сказав Остап. — У нас там невеличка інтимна справа. І вам робота знайдеться. В Чорноморську знають ціну на предмети старовини і охоче на них катаються. Їдьмо.

Спочатку Адам Казимирович тільки посміхнувся, наче вдова, якій в житті вже ніщо не любе. Але Бендер був щедрий на фарби. Він розгорнув перед зніяковілим шофером гідні подиву далі, одразу ж пофарбував їх у голубий і рожевий кольори.

— А в Арбатові вам втрачати нічого, окрім запасних ланцюгів. В дорозі голодувати не будете. Це я беру на себе. Бензин ваш — ідеї наші.

Козлевич спинив машину і, все ще опинаючись, похмуро сказав:

— Бензину обмаль.

— На п'ятдесят кілометрів вистачить?

— Вистачить на вісімдесят.

— В такому разі, все гаразд. Я вже вас повідомив, що ідей і задумів у мене вистачить. На шістдесятому кілометрі на вас чекатиме залізна бочка з авіаційним бензином. Вам подобається авіаційний бензин?

— Подобається, — соромливо відповів Козлевич. Життя раптом здалось йому легким і веселим. Йому забажалося їхати до Чорноморська негайно.

— І цю бочку — закінчив Остап, — ви дістанете зовсім безкоштовно. Скажу більше: вас проситимуть, щоб ви взяли цей бензин.

— Який бензин — прошепотів Балаганов. — Що ви мелете?

Остап гордовито подивився на жовтогаряче ластовиння, розкидане на обличчі молочного брата і так само тихо відповів:

— Людей, що не читають газет, треба морально вбивати на місці. Я не позбавлю вас життя лише тому, що маю надію вас перевиховати.

Остап не пояснив, який зв'язок існує поміж читанням газет і великою бочкою бензину, яка нібито лежить на дорозі.

— Великий швидкісний пробіг Арбатов — Чорноморськ оголошую відкритим, — урочисто сказав Остап. — Командором пробігу призначаю себе. Водієм машини зараховується… як ваше прізвище? Адам Козлевич. Громадянин Балаганов затверджується бортмеханіком і за сумісництвом прислугою за все. Але, ось що, Козлевич: напис «Ох, і покатаю!» треба негайно зафарбувати. Нам не потрібні особливі прикмети.

За дві години машина із свіжою темно-зеленою плямою на боці поволі вивалилася з гаража і востаннє покотилася вулицями міста Арбатова. В очах Козлевича світилася надія. Поруч з ним сидів Балаганов. Він дбайливо перетирав ганчіркою мідні частини, ревно виконуючи нові для нього обов'язки бортмеханіка. Командор пробігу розсівся на рудому сидінні, з задоволенням поглядаючи на своїх підлеглих.

— Адаме! — гукнув він, намагаючись перекричати скрегіт мотора. — Як звати ваш тарантас?

— «Лорен-дітріх», — відповів Козлевич.

— Ну, що це за назва? Машина, як і військовий корабель, мусить мати власне ім'я. Ваш «лорен-дітріх» відзначається прекрасною швидкістю і благородною красою ліній. Отже, пропоную дати машині назву — «Антилопа-Гну». Хто проти? Одноголосно.

Зелена «Антилопа», поскрипуючи всіма своїми частинами, промчала зовнішним проїздом Бульвару Молодих Талантів і вигулькнула на базарну площу.

Екіпаж «Антилопи» вгледів там дивну картину: з площі, в напрямку до шосе, зігнувшись, біг суб'єкт з білою гускою під пахвою. Лівою рукою він притримував на голові твердий солом'яний бриль. За ним з криком бігла велика юрба людей. Утікач щоразу озирався і на його благовидому акторському обличчі можна було розгледіти вираз жаху.