Петр Капица - У відкритому морі

На хворостинках, увіткнутих поміж грати вікна, просихав бинт.

«Це він для мене виправ», зрозумів Кость, і йому стало соромно за свої недавні думки.

— Савелію Тихоновичу, я дурниці говорив… голова в мене страшенно болить. Я витерплю. Краще язик зубами перекушу, але змовчу.

Кость обіперся на здорову руку, намагаючись встати. Мічман підхопив його, допоміг зручніше сісти і обняв.

— Любий ти мій Костику, — зворушено промовив він. — Ми з тобою розкрити рота не побоїмося, скажемо їм, катюгам, усе, що захочемо. Може, подивляться вони на нас і зрозуміють: «Марна річ, мовляв, отаких мучити», і одразу на розстріл поведуть. Ти співати можеш?

— Можу.

— От і гаразд. Піднімемо ми з тобою голови і заспіваємо: «Раскинулось море широко…» Радянські люди нас почують, чайки крильми, мов хусточками, помахають, море вщухне. Потім нову пісню про пас люди складуть, як не боялися смерті два чорноморці… На кораблі довідаються, приспустять прапори і урочистий залп дадуть. А зараз — бадьорись, Костю! Я тебе свіженьким бинтом обмотаю і тільняшку зашию. Хай позаздрять нашій виправці!

Восьмьоркіна з Чижеєвим, після розтирання і добрячої порції спирту, огорнув такий міцний сон, що не лише вночі, але й вранці друзів не можна було добудитися.

Моряків повертали, піднімали, трясли, промивали їм роз'їдені сіллю рани, змазували йодом, а вони все не прокидалися.

На голові у Восьмьоркіна Ніна побачила досить глибоку рану. Довелося їй самій вистригти й вибрити місце навколо рани, підготовити його до накладання шва. Інший би миттю прокинувся від болю, а Восьмьоркін лише пробурмотів крізь сон; «Ану, не грайся, стукну», і очей не розплющив.

Побоюючись, що могутній моряк під час накладання шва прокинеться і забуянить, Ніна посадила на його розкинуті руки з лівого боку свого батька, з правого — височезного і худого, мов жердина, бороданя Миколу Дементійовича Калузького.

Як тільки дівчина розпочала операцію, Восьмьоркін справді заворушився і замалим не підняв на витягнутій руці Калузького, але той своєчасно встиг учепитися за стіл із кам'яних брил, і все скінчилося добре. Голову Восьмьоркіну обережно забинтували, і він продовжував спати.

Оберігаючи спокій своїх змужнілих, загартованих вітром і морем учнів, Тремихач ходив гордий і урочистий. Хто міг знати, що ледве чутний вибух і спалах у темряві принесуть йому таку радість?

Увечері старий навіть розізлився на свою нестриману доньку, коли вона, забувши про небезпеку, відповіла свистом на свист. Він прикрикнув на Ніну і наказав піти геть із спостережного майданчика. Необережний вибрик дочки міг виказати таємну рацію і одну з найнадійніших схованок партизанів. Але Ніна була така схвильована, що вперше в житті не послухала його. Вона вдивлялася в тривожну темряву і вимагала:

— Спустімо шлюпку… треба швидше вийти в море, там — наші.

На шлюпці з печери вийшли втрьох і через кілька хвилин помітили плавця. Він добрався до кам'яної брили, що недавно зірвалася із скелі, спробував видряпатися на неї і безсило повис на виступі.

Побачивши, що знесилений плавець ось-ось зірветься і піде на дно, не розповівши таємниці загадкового спалаху на морі, Тремихач не вагаючись кинувся йому на підмогу. Але тільки шлюпка наблизилася, як незнайомець стрепенувся, одним ривком раптом видерся на край брили і чітко й сердито застеріг:

— Не підходь!.. Назад!

Потім, видно намацавши ногою відламаний шмат каменя, він блискавично нагнувся і заніс над головою величенький уламок плитняку.

— Стрибай у воду… Уб'ю!

— Не лякай, моряче, у нас — автомати, — заспокійливо сказав Тремихач, розгледівши на високому незнайомцеві тільняшку.

— Не знаю, автомати у вас чи гармати… Швидше звільняй шлюпку, бо…

— Ой! Та це ж Стьопа Восьмьоркін! — скрикнула Ніна. — Стьопо, це ми — тато і я, Їжачок.

— Ну-у!.. — не ймучи віри своїм вухам, здивувався Восьмьоркін. — І справді — Їжачок!

Зраділий, він переліз у шлюпку і трохи не задавив Тремихача й Ніну в своїх обіймах.

— А я думав, що Сеня збрехав про катер.

— І Сеня з тобою?

— Куди ж він від мене дінеться? Розбрелися ми в темряві. Зараз припливе.

Всі почали вдивлятися в зеленастосині сутінки, але Чижеєва ніде не було видно.

— Треба шукати його, — непокоїлась Ніна. — Може, він лівіше поплив, там не вибереться на берег.

Виходити на морський простір було небезпечно: вдалині, за мисом, весь берег освітлювався ракетами. Налякані німці нишпорили по морю прожекторами.