Петр Капица - У відкритому морі

— Не падає, стоїть! — радісно здивувався старий. — Любий же ти мій! — закричав він. — Ану, я тебе на серії спробую…

І він знову засипав Чижеєва таким градом стусанів, що в того дух перехопило. Це вже було занадто. Розлючений Сеня у відповідь, всупереч усяким правилам, буцнув головою старому в живіт і взявся молотити його кулаками з усієї сили.

— Так… так! Чудово! — відбиваючи удари, вигукував старий. — Прекрасно! Корпус рівніше!..

Потім знов пішов у атаку. Тут уже все змішалося. Сеня нічого не бачив і не чув, він тільки схлипував від сильних ударів і в безсилій люті бив кулаками в ребра тренера. Разів зо два він падав, але вставав, як «ванька-встанька», і знову ліз у бійку.

Дівчина, не витримавши цього видовища, кинулась розбороняти їх.

— Досить, годі, тату!

— Аут! — нарешті промовив захеканий тренер.

Сеня провів рукавицею під носом і, побачивши на ній кров, мало не заплакав від сорому, образи й болю. Він втік за ширму і почав швиденько одягатися.

Губу йому рознесло, в носі щеміло. Він глянув у дзеркальце на стіні і отетерів: усе обличчя було в синцях.

— Тварюка, ну й тварюка стара! — з люттю шепотів Сеня, ковтаючи нестримні сльози. — Я йому зараз покажу!..

Він зав'язав галстук і вийшов з-за ширми з наміром вилаяти старого. Тепер йому було все одно: він не збирався більше заходити в цей дім. І раптом Чижеєв побачив благаючі очі дівчини. Вона притискувала пальці до рота і немов просила: «Не треба… Стерпіть, ну, заради мене». Голос у Сені осікся, і він сказав зовсім не те, що хотів:

— Дозвольте запитати… Коли прийти на наступне заняття?

Старий аж підскочив на дивані:

— Я ж казав, що він ідеальна «муха», — захлинаючись, вигукував боксер, переможно дивлячись на дочку. — Стільки ударів витримав і ще хоче! А ти пророкувала: «Злякається, втече!» Та його тепер від боксу й києм не віднадиш. Глянь, який він свіжий.

Але тут Віктор Михайлович помітив, що Сонине ліве око покрив фіолетовий опух, а розбита спідня губа, чого доброго, могла перетворитись на подушку.

— М-м-да! Здається, теє… трошки пересолив, — співчутливо сказав старий. — Але це пройде. Я дам вам таку примочку, що ви завтра вже зможете фотографуватися. Сам її з горілкою на морських травах настоював.

Він витяг з буфета пляшечку з зеленастою рідиною і ткнув її в кишеню Чижеєву.

— На ніч компреси робіть. А на заняття у вівторок о шостій прошу.

До прихожої Сеню проводила дівчина. Біля дверей вона тихенько сказала:

— Не гнівайтеся на батька. Він добрий, тільки, розумієте, трохи неврівноважений. Обов'язково приходьте до нас. Будемо вважати, що ми з вами познайомилися. Мене звуть і Ніною, і Їжачком.

«От і познайомився! — спускаючись східцями, глумився над собою Сеня. — Завтра можеш фотографуватися і карточку здати в музей охорони здоров'я».

Додому він зразу не пішов, щоб не показуватися Восьмьоркіну в такому вигляді, а побродив темними провулками допізна. Лише опівночі він навшпиньках пробрався в свою кімнату, поклав на обличчя компрес із примочкою й ліг.

Вранці, чуть світ, до нього зайшов Восьмьоркін.

Чижеєв прикинувся, що спить. Восьмьоркін сів на край ліжка і почав розштурхувати його.

— Вставай, Сеню, час уже!

— Відчепись, я спати хочу, — Чижеєв натягнув на голову ковдру.

Але Восьмьоркіну не терпілося узнати подробиці минулого дня.

— Сеню, чуєш, Сеню… Ну, а з дівчиною познайомився?

Приятель був настирливий, і Сеня, спалахнувши, відкинув ковдру і повернувся до нього обличчям.

— Познайомився. Чого тобі ще! Не заважай спати.

— Познайомився, значить, — злорадно перепитав Восьмьоркін. — А за що ж вона тебе отак розмалювала?

— Це коли я по східцях, — забелькотав Чижеєв незв'язно. — Ногою за щітку… об одвірок ударився і…

— І з полиці кошик з кулаками впав, — доказав за нього Восьмьоркін. — Все ясно, Сеню. Щось ти брехати почав, і горілочкою від тебе несе. Бешкетував десь?

Восьмьоркін знайшов пляшечку з примочкою, понюхав її і не в жарт розсердився.

— Ну що ж, гуляй та пияч! А я дружбу з тобою кінчив.

Степан навіть не побажав слухати виправдання друга. Штовхнув двері ногою, вибіг на площадку сходів.

— Ну й чорт з тобою! — гукнув навздогін Сеня. — Не дуже-то й плакатиму.

На цьому не скінчилося. На суднобудівній верфі теж запідозрили Чижеєва в бешкетництві.

— З себе такий тихенький та маленький, а який забіякуватий! — дивувалися товариші.

І досить було Сені натякнути на заняття боксом, як його взяли на сміх. Усі чомусь вважали, що боксерами можуть бути тільки здоровані з волячими в'язами і квадратними підборіддями.